Харківсько-Запорізька дієцезія
РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ в УКРАЇНІ

Домашня Блог Сторінка 38

Ісус у табернакулюмі є саме для тебе, тільки для тебе і Він горить любов’ю, щоб увійти у твоє серце

0

Минулими вихідними Церква у Франції відзначила 100-річчя беатифікації святої Терези з Лізьє. Пій ХІІ зарахував її до лику блаженних 29 квітня 1923 року. Як сказав кардинал Жан-Марк Авелін на центральних урочистостях у святині в Лізьє, св. Тереза також пропонує цінний урок для сучасної Церкви. Вона вчить католицизму, заснованому на смиренності, повній довірі до Бога і участі в спасительній місії Христа через заступницьку молитву і жертви.

Про це повідомляє РИМСЬКО- КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА в УКРАЇНІ з посиланням на Vatican News.

Кардинал Авелін зазначив, що хоча Тереза жила за кляузурою кармелітського монастиря, її віра виражалася в дії. Вона не сиділа, склавши руки. Її дією була молитва і жертва. Вона усвідомлювала силу молитви, а отже, і потребу в заступництві. Це була її прихована діяльність. Митрополит Марсельський підкреслив, що в сучасній Церкві занадто мало говорять про жертву. Йдеться, за його словами, не про якусь форму мазохізму, а про переведення нашої молитви в дію.

Саме завдяки такій молитві французька кармелітка була визнана Пієм XI покровителькою місій, нарівні зі святим Франциском Ксаверієм. Кардинал Авелін нагадав, що папи дуже швидко зрозуміли святу Терезу, починаючи з Лева XIII, який дозволив їй вступити до ордену у віці всього 15 років.

«Ще до її канонізації Пій Х сказав, що вона є найбільшою святою сучасності. Папа був зворушений листом, який Тереза надіслала в травні 1889 року своїй двоюрідній сестрі Марії Герен, яка мучилася докорами сумління і не знала, чи варто їй приступати до причастя. Тереза написала їй: «Ісус у табернакулюмі є саме для тебе, тільки для тебе і Він горить любов’ю, щоб увійти у твоє серце».

Бенедикт XV був першим, хто використав поняття духовного дитинства для опису духовної дороги Терези. Він сказав, що вона полягає на довірі до Бога і сліпому відданні себе в Його руки. Пій XI, у свою чергу, назвав її зіркою свого понтифікату. Саме він беатифікував її, канонізував і проголосив покровителькою католицьких місій. Він сказав, що вона є словом, яке Бог промовляє до нас. Через неї Він показує нам, що смирення для нього найважливіше. Він цінує смирення більше за всі діла, за всю геніальність, мудрість чи організаторські здібності. Бог полюбляє смирення. Цілковита вірність обов’язкам свого стану, готовність принести будь-яку жертву, довірливе віддання в Божі руки, довіра до Його серця і, перш за все, щира любов: любити Ісуса з такою ж ніжністю, яку Він виявляє нам. Це шлях Терези. Не тільки можливий, але й легко досяжний шлях для кожного».

Не боятися передати штурвал життя Богові

0
З нагоди свята святого Йосифа, покровителя робітників, Папа Франциск заохочує наслідувати його в довірі до Бога серед життєвих негараздів.
 

Пише Vatican News

«Святий Йосиф вчить нас, що серед життєвих бур ми не повинні боятися залишити Богові штурвал нашого човна».

Такий твіт з’явився на дев’ятимовному аккаунті Святішого Отця в понеділок, 1 травня 2023 р., в день літургійного спомину святого Йосифа Робітника. Нагадаємо, що напередодні Папа Франциск повернувся із своєї 41-ї Апостольської подорожі, провівши три дні в Будапешті, столиці Угорщини. Після прильоту до Риму, він згідно зі своїм звичаєм відвідав базиліку Santa Maria Maggiore, де подякував Пресвятій Богородиці за успішний візит.

Римські Єпископи про Небесного покровителя робітників

Бажаючи відповісти на знаки часу й підкреслити важливість людської праці та присутність Ісуса Христа і Церкви серед робітничого світу, Папа Пій ХІІ 1955 року встановив відзначення спогадування святого Йосифа робітника, вибравши для цього дату 1 травня. Святий Папа Йоан ХХІІІ обрав святого Йосифа Небесним покровителем ІІ Ватиканського Собору, написавши 1961 року Апостольського листа, в якому, серед іншого, згадує те, що писали про святого Йосифа його попередники, починаючи від Папи Пія ІХ і закінчуючи Пієм ХІІ.

Святий Папа Йоан Павло ІІ в енцикліці «Із праці своєї» наголошував, що також і в сучасному суспільстві треба свідчити «Євангеліє праці», про яке він говорив у цій енцикліці. В Апостольському листі «Опікун Спасителя» він підкреслював, що всі трудівники запрошені наслідувати приклад цього «праведного чоловіка».

«Із прикладу святого Йосифа, – навчав Папа Бенедикт XVI, хресне ім’я якого також Йосиф, – ми всі черпаємо сильне заохочення з вірністю, простотою та чесно виконувати завдання, яке доручене нам Божим провидінням».

З нагоди 150-річчя проголошення святого Йосифа покровителем вселенської Церкви Папа Франциск оприлюднив Апостольський лист «Patris corde» (Батьківським серцем), в якому також знайшлося місце на згадку про святого Йосифа як покровителя робітників. Він зазначає, що праця «надає гідності», «стає участю в самій справі спасіння» і «можливістю реалізації» для себе та для своєї сім’ї, яка є «первинним ядром суспільства».

Ми готові допомогти в поверненні депортованих українських дітей

0
Стан здоров’я та участь у СДМ, повернення культурних пам’яток, вивезених у періоди колонізації та українське прохання про повернення дітей, контакти з росіянами та прийняття мігрантів. Про це журналісти запитували Папу під час перельоту з Угорщини до Італії.
 

Пише Vatican News

«Це важливо, Святий Престол готовий зробити це, бо це справедливо», – сказав Папа Франциск, відповідаючи на запитання журналістки, присвячене проханню Прем’єр-міністра України про допомогу в поверненні дітей, примусово вивезених в Росію. У неділю, 30 квітня 2023 р., о 19:25 місцевого часу, в римському аеропорту приземлився літак, яким Папа Франциск повернувся з Будапешта. Під час перельоту відбулося традиційне спілкування з журналістами.

Не втратити ентузіазм

Відповідаючи на запитання іспанської журналістки, чи Святий Престол готовий дати позитивну відповідь на прохання очільника українського уряду, Святіший Отець нагадав, що «Святий Престол вже виступав посередником у деяких випадках обміну полоненими, і через посольство все вдалося, тож думаю, що може вдатися і це». «Це справедлива річ, і ми повинні допомогти, щоб це не було casus belli, а справою гуманності. Це проблема людяності, перше ніж військової здобичі чи воєнного переміщення. Всі людяні жести допомагають, натомість жести жорстокості не допомагають. Ми повинні робити все те, що по-людському є можливим», – сказав Папа, а тоді додав: «Я думаю також, хочу сказати це, про жінок, які прибувають до наших країн: в Італію, Іспанію, Польщу, Угорщину». Він зазначив, що багато з них прибувають самі з дітьми, й правдою є те, що їм тепер надається допомога. «Але ми повинні не втратити ентузіазм чинити це, бо якщо спаде ентузіазм, ці жінки залишаться без захисту, ризикуючи потрапити в руки стерв’ятників, які завжди кружляють, вишукуючи такі ситуації. Будьмо уважними, щоб не втратити цю тенденцію допомагати біженцям, і це стосується всіх», – підкреслив він.

Бути готовим потиснути руку

Італійська журналістка запитувала про відновлення «Балканського коридору» для біженців і чи митрополит Іларіон, з яким Папа зустрічався цими днями, та й угорський Прем’єр-міністр Орбан можуть стати «каналами контактів з Москвою, щоби пришвидшити мирний процес для України, або уможливити зустріч з Путіним»? «Я думаю, що мир твориться, налагоджуючи канали, ніколи не можливо творити мир через замкнутість. Я всіх заохочую відкриватися на стосунки, відкривати канали дружби. Але це не легко», – сказав Папа. Щодо міграції, то Святіший Отець знову повторив свій заклик, щоби всі країни Європи розділили тягар, який сьогодні ліг на плечі кількох країн. Крім того, добре продумані програми інтеграції можуть, на його думку, допомогти з вирішенням демографічних викликів.

Якщо йдеться про митрополита Іларіона, Папа сказав: «Він – інтелігентна людина, з якою можна говорити. Й ці стосунки потрібно підтримувати. Бо якщо говоримо про екуменізм, – це подобається, це не подобається, – ми повинні простягнути руку всім, але також прийняти простягнуту руку». Щодо стосунків з патріархом Кірілом, Святіший Отець сказав, що говорив з ним лише один раз через zoom на початку війни, а потім через митрополита Антонія, що став наступником Іларіона. «Є відкладена зустріч, яку ми повинні були мати в Єрусалимі минулого року, але через війну вона відкладена», – додав він, зауваживши, що з росіянами основним каналом стосунків є посол при Святому Престолі, який вже завершує свій мандат. На запитання про те, чи існує можливість посередництва з боку митрополита Іларіона чи Віктора Орбана для пришвидшення мирного процесу чи організації зустрічі з Путіним, Папа сказав, що «про це все говориться, бо дорога до миру цікавить всіх». «Я готовий. Я готовий зробити все те, що потрібно зробити. Також тепер триває певна місія, але вона ще не є публічною», – додав Святіший Отець.

Сподіваюся, що зможу поїхати на СДМ

Журналіст з Португалії, покликаючись на нещодавню госпіталізацію Папи, запитував про те, як він почувається і чи має достатньо сил, щоби поїхати на СДМ. Згадуючи про той день, коли йому стало зле, Святіший Отець розповів, що мав погане самопочуття після загальної аудієнції, але свідомість не втрачав. Однак, температура була високою, тож о третій годині лікар повіз його у лікарню. «У мене був гостра і сильна пневмонія у нижній частині легені, але дякувати Богові, можу про це розповідати. Організм зреагував добре на лікування», – зазначив він, додаючи, що перед цією Апостольською подорожжю мав розмову з очільником оргкомітету СДМ Лісабонським єпископом-помічником Амеріґо Аґуяром, якому підтвердив, що має намір поїхати. «Сподіваюся, зможу зробити це», – сказав Папа, зазначаючи, що з коліном також легше, тож подорож не скасована. «Потім є подорож у Марсель, далі – в Монголію, і ще одна, не пригадую куди… програма спонукає рухатися».

Повернути вкрадене – це сьома заповідь

Журналістка зі США, згадуючи про нещодавній жест повернення до Греції деяких фрагментів античних скульптур з Партенону, які зберігалися у Ватиканських музеях, запитувала, чи є така ж готовність повертати інші речі, зокрема, артефакти канадських індіанців, які про це просили. «Але ж це сьома заповідь: якщо ти вкрав, то мусиш повернути», – відповів Папа, додаючи, що ця справа вимагає уважного розпізнання від випадку до випадку. «Якщо завтра приїдуть єгиптяни і попросять обеліск, то що робити?» – зауважив він, додаючи, що в справі повернення індіанських речей, то процес триває, в тому що стосується Канади. «Мірою того, наскільки це можна, треба повертати, це необхідно, це важливий жест, і краще це зробити. Іноді ж це неможливо, бо немає політичної, реальної чи конкретної можливості це зробити», – пояснив Святіший Отець, зауваживши, що реституція є корисною, щоб «не звикати встромлювати руку в кишеню інших».

Спомин святого Йосифа, робітника

0

Ким був Йосип з Назарету, батько Ісуса?

Бог довірив святому Йосифу величезну відповідальність і привілей бути найвірнішим чоловіком Діви Марії та опікуном Пресвятої Родини. Саме тому він є святим, який є найближчим до Ісуса і нашої Матері Марії.
 
 

“Любіть святого Йосифа дуже сильно, любіть його всім серцем, тому що це людина, яка разом з Ісусом найбільше любила Святу Марію, і той, хто найбільше ставився до Бога: той, хто любив Його найбільше, після нашої Матері. Він заслуговує на твою любов, і тобі добре ставитися до нього, тому що він – Майстер внутрішнього життя, і він може багато зробити перед Господом і перед Божою Матір’ю, Кузня, 554.

День його вшанування – 19 березня, а Папа Франциск завжди запрошує нас звернути особливу увагу на постать святого Йосифа. З цією метою він вказує на дві унікальні чесноти, які визначають батька Ісуса: “…батько Ісуса і батько Ісуса”.
Йосиф – людина, яка вміє супроводжувати в тиші” і це “чоловік мрії”.

Біографія святого Йосифа з Назарету

І Матвій, і Лука говорять про святого Йосифа як про людину, що походила зі славного роду: Давида і Соломона, царів Ізраїлю. Деталі цього походження історично дещо незрозумілі: ми не знаємо, який з двох родоводів, наведених євангелістами, відповідає Марії, а який – святому Йосипу, який був її батьком згідно з юдейським законом. Ми знаємо, що його рідним містом був Вифлеєм, куди він пішов, щоб зареєструватися, але жив і працював у Назареті.

Ми знаємо, однак, що він не був багатою людиною: він був трудівником, як і мільйони інших людей по всьому світу; він виконував важку і смиренну роботу, яку Бог обрав для себе, прийнявши нашу плоть і побажавши прожити тридцять років як один з нас.

Святе Письмо говорить, що Йосип був ремісником. Деякі Отці додають, що він був теслею. Святий Юстин, розповідаючи про трудове життя Ісуса, каже, що Він робив плуги і ярма. (Св. Юстин, Dialogus cum Tryphone, 88, 2, 8 (PG 6, 687).Можливо, на основі цих слів святий Ісидор Севільський робить висновок, що Йосип був ковалем. У будь-якому випадку, він був робітником, який працював на благо своїх співгромадян, який володів ручною майстерністю, плодом багаторічних зусиль і поту.

Велика людська особистість Йосифа очевидна з євангельських розповідей: жодного разу він не постає перед нами людиною боязкою або такою, що боїться життя, а навпаки – несміливою, вміє вирішувати проблеми, справлятися зі складними ситуаціями, брати на себе відповідальність та ініціативу за виконання покладених на нього завдань.

Ким був святий Йосиф з Назарету ?

Уся Церква визнає в святому Йосифі свого захисника і покровителя. Протягом століть про нього говорили, висвітлюючи різні аспекти його життя, незмінно вірного місії, дорученій йому Богом.

  • У 17 столітті Папа Римський Григорій XV вперше встановив літургійне свято в його честь.
  • У 16 столітті свята Тереза з Авіли поширила свою набожність, яка до того часу залишалася на задньому плані.
  • У 1870 році Папа Пій ІХ проголосив святого Йосифа універсальним покровителем Церкви.
  • Згодом Лев ХІІІ присвятив святому Патріарху енцикліку
  • У 100-ту річницю цього документа святий Іван Павло ІІ написав апостольське послання Redemptoris custos.
  • Папа Франциск також опублікував у 2020 році лист, присвячений святому Йосифу, під назвою Patris cordeбатьківське серце.

За словами святої Хосемарії, святий Йосиф справді “Отець і Господь, який оберігає і супроводжує тих, хто його шанує, на його земному шляху, так само, як він оберігав і супроводжував Ісуса, коли він ріс і ставав людиною. Спілкуючись з ним, відкриваєш для себе, що Святійший Патріарх є ще й Майстром внутрішнього життя: адже вчить нас пізнавати Ісуса, жити разом з Нимзнати, що ми є частиною Божої родини. Цей святий дає нам ці уроки, будучи, як і він, звичайною людиною, батьком сім’ї, робітником, який заробляв собі на життя працею своїх рук”.

Чесноти Йосипа з Назарету

Йосип-робітник був ремісником з Галілеї, людиною, як і багато інших. Свого часу він мав лише виховання дітей та робота щодня, завжди з однаковими зусиллями. І, врешті-решт, маленький, бідний будиночок, щоб відновити сили і почати все спочатку.

Але Ім’я Йосип в перекладі з івриту означає, що Бог додасть. Бог додає до святого життя тих, хто виконує Його волю, несподівані виміри: те, що є важливим, те, що надає цінності всьому, те, що є божественним. До смиренного і святого життя Йосипа Бог додав життя Діви Марії і життя Ісуса, Господа нашого.

Жити вірою – ці слова повністю реалізуються у святому Йосифі. Його виконання Божої волі є спонтанним і глибоким..

Бо історія Святійшого Патріарха була простим життям, але не легким життям. Після довгих мук він зрозумів, що Син Марії був зачатий від Святого Духа. І це Дитя, Син Божий, нащадок Давида по плоті, народжується в печері. Ангели святкують Його народження, а люди з далеких країн приходять поклонитися Йому, але цар Юдеї бажає Йому смерті і треба тікати. Син Божий – це, зовні, беззахисне дитя, яке буде жити в Єгипті.

У своєму Євангелії, Святий Матей постійно підкреслює вірність Йосипа у виконанні Божих заповідей без вагань, навіть якщо часом сенс цих заповідей може здаватися незрозумілим або їхній зв’язок з іншими божественними планами може бути прихований від нього.

Віра, любов і надія

Отці Церкви неодноразово підкреслюють твердість віри святого Йосифа. Віра Йосипа не похитнулася, його послух завжди суворий і швидкий.

Для того, щоб краще зрозуміти цей урок, який дав нам тут Святіший Патріарх, нам корисно врахувати, що їхня віра активна. Тому що Християнська віра є протилежністю конформізму, або відсутності внутрішньої активності та енергії.

У різних обставинах свого життя Патріарх не припиняє думати, не знімає з себе відповідальності. Навпаки: весь свій людський досвід він ставить на службу вірі.. Віра, любов, надія – ось вісі життя святого і життя кожного християнина. Посвята Йосифа з Назарету виткана з цього переплетення вірної любові, люблячої віри і впевненої надії.

Цьому нас вчить життя святого Йосифа: просте, нормальне і звичайне, що складається з років праці, завжди однакової, з по-людськи одноманітних днів, які йдуть один за одним.

Святий Йосип, батько Ісуса

“Лікуй Йосипа, і ти знайдеш Ісуса”. Свята Хосемарія Ескріва де Балагер. Через ангела Бог сам довіряє Йосипу, які у Нього плани і як Він розраховує на нього у їх здійсненні. Йосиф покликаний бути батьком Ісуса, це буде його покликання, його місія.

Йосип був, кажучи людською мовою, вчителем Ісуса; він ставився до Нього щодня, з ніжною любов’ю, і піклувався про Нього з радісним зреченням. Разом зі святим Йосифом ми вчимося, що означає бути від Бога і повністю перебувати серед людей, освячуючи світ. Лікуйте Йосипа, і ви знайдете Ісуса. Пригостіть Йосипа, і ви знайдете Марію, яка завжди наповнювала мирною атмосферою добру майстерню Назарету.

Йосип з Назарету опікувався Сином Божим і, як людина, ввів Його в надію народу Ізраїлю. І ось що він робить з нами: своїм могутнім заступництвом він приводить нас до ІсусаСвята Хосемарія, чия набожність до святого Йосипа зростала протягом усього життя, говорила, що він є справжнім Отцем і Господом, який захищає і супроводжує тих, хто його почитає, на їхній земній дорозі, так само, як він захищав і супроводжував Ісуса, коли той ріс і ставав людиною.

Бог постійно вимагає більшого, і Його шляхи не схожі на наші людські. Святий Йосиф, як ніхто інший до і після нього, навчився від Ісуса бути уважним і охороняти його. розпізнавати Божі чудеса, мати відкрите серце і душу.

Свято святого Йосипа

19 березня Церква відзначає свято святого Патріарха, покровителя Церкви і праці, дату, в яку члени Opus Dei відновлюють зобов’язання любові і вірності, що єднають їх з Господом.

На сьогоднішній день, на жаль, це не так. свято святого Йосипа ставить перед нашими очима красу вірного життя. Йосип довіряв Богові: саме тому він зміг бути Його довіреною особою на землі, щоб піклуватися про Марію та Ісуса, а з небес він є добрим батьком, який пильнує за вірністю християн.

Сім неділь святого Йосифа

Вони є церковним звичаєм підготовки до свята 19 березня. Сім неділь перед цим святом присвячені святому Патріарху в пам’ять про головні радощі і печалі його життя.

Медитація, яку проводив “Страждання і радощі святого Йосифа”. допомагає краще пізнати святого Йосифа і пригадати, що він теж мав радощі та труднощі

Саме Папа Григорій XVI заохочував до вшанування семи неділь святого Йосифа, надавши йому багато індульгенцій; але Пій IX зробив їх вічно актуальними, бажаючи, щоб святий був покликаний полегшити тодішню скрутну ситуацію Вселенської Церкви.

Одного разу хтось запитав святу Хосемарію, як наблизитися до Ісуса: “Подумай про цього чудового чоловіка, якого Бог обрав своїм батьком на землі, подумай про його печалі та радощі. Ви робите сім неділь? Якщо ні, то раджу це зробити”.

 

“Якої величі набуває мовчазна і прихована постать святого Йосифа, – говорив святий Іван ХХІІІ, – завдяки духу, в якому він виконував місію, доручену йому Богом. Бо справжня гідність людини вимірюється не блиском видимих результатів, а внутрішнім настроєм порядку і доброї волі”.

Цікавинки святого Йосипа

Відданість Папи Франциска

“Я також хотів би розповісти вам дещо дуже особисте. Я дуже люблю святого Йосифа. Тому що він сильний і мовчазний чоловік. І в мене на робочому столі є фотографія, де Йосиф спить. І поки він спить, він піклується про Церква. Так, можна. Не можна. І коли я маю якусь проблему, труднощі. І коли я маю якусь проблему, труднощі, я пишу маленький папірець і кладу його під фігурку святого, щоб він мені приснився. Це означає молитися за ту проблему.

Набожність святої Хосемарії

Святий Йосип є покровителем цієї сім’ї, яка є Діянням. У перші роки свята Хосемарія особливо зверталася до нього, щоб Ісус у Пресвятих Дарах був присутній в одному з перших осередків Opus Dei. Завдяки його заступництву в березні 1935 року стало можливим зарезервувати для нашого Господа місце в ораторії Академії-резиденції DYA, що на вулиці Ферраз у Мадриді. Відтоді засновник Діяння хотів, щоб ключем від усіх скиній в центрах Opus Dei була маленька медальйонка святого Йосифа з написом Ite ad IosephПричина в тому, щоб пам’ятати, що так само, як старозавітний Йосиф зі своїм народом, святий Патріарх забезпечив нас найціннішою їжею – Євхаристією.

Святий мовчання

Ми не знаємо жодного слова, сказаного ним, ми знаємо лише його вчинки, його акти віри, любові та захисту. Він оберігав Непорочну Діву Марію і був батьком Ісуса на землі. Однак в Євангеліях немає жодної згадки про нього. Скоріше, він був мовчазним і смиренним слугою Божим, який сповна виконав свою роль.

Охоронець Господній та святкування на його честь

Одним з перших титулів, яким його вшановували, був нутритор Доміні, датується щонайменше 9 століттям.

Урочистість святого Йосипа – 19 березня, а свято святого Йосипа-робітника (Міжнародний день святого Йосипа-робітника) – 19 березня. робота) припадає на 1 травня. Воно також входить до Свята Пресвятої Родини (30 грудня) і, безсумнівно, є частиною різдвяної історії.

Святий Йосиф та його численні святі покровителі

Він є покровителем Вселенської Церкви, доброї смерті, родин, батьків, вагітних жінок, мандрівників, іммігрантів, ремісників, інженерів та робітників. Він також є покровителем Америки, Канади, Китаю, Хорватії, Мексики, Кореї, Австрії, Бельгії, Перу, Філіппін та В’єтнаму. Просімо святого Йосифа і надалі допомагати нам наближатися до Ісуса у Святих Таїнствах, які є поживою, з якої живиться Церква. Він зробив це з Марією в Назареті, і він зробить це з нею в наших домівках.

За матеріалами CARF

Покликані Добрим Пастирем творити Божу родину і ділитися цим даром

0
Проповідуючи під час Святої Меси в Будапешті, Папа Франциск закликав пастирів і всіх мирян бути відкритими дверима для всіх, хто шукає втіхи, стаючи посередниками Божої благодаті.
 

Пише Vatican News

Впустити в своє серце Господа життя, Його відрадне та цілюще слово, щоби в свою чергу виходити назовні та бути «відчиненими дверима» в суспільстві. Із таким закликом Папа Франциск звернувся до католиків Угорщини, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у неділю, 30 квітня 2023 р., очолив на площі Лайоша Кошута в Будапешті. У головному богослужінні Апостольської подорожі в Угорщину взяли участь понад 50 тисяч вірних, між якими були паломники із сусідніх країн, також і з України. Німецькою, українською, угорською, румунською, хорватською, словацькою та словенською мовами прозвучала молитва вірних. У світлі читання з Євангелії від Івана, в якому Ісус називає Себе Добрим Пастирем і описує ознаки цього, Святіший Отець у проповіді зупинився на діях доброго Пастиря: спочатку кличе, а потім виводить.

Покликані на ім’я

«Початком нашої історії спасіння не є ми з нашими заслугами, нашими здібностями та структурами; на початку є Божий поклик, Його бажання досягти нас, Його піклування про кожного з нас, щедрість Його милосердя, яке хоче спасти нас від гріха та смерті, щоби дарувати нам життя в повноті та нескінченну радість», – сказав Наступник святого Петра, зазначаючи, що Ісус прийшов як добрий Пастир людства, щоби прикликати нас і повернути додому. Тому також і сьогодні, «в кожній життєвій ситуації», Він кличе нас, «кличе на ім’я», щоби сказати, «наскільки цінними ми є в Його очах», щоби «лікувати наші рани та взяти на Себе наші слабкості, щоби зібрати нас воєдино в своїй кошарі», приєднавши нас до родини Отця та породичавши між собою.

«Браття й сестри, зібравшись тут цього ранку, ми відчуваємо радість від того що є святим Божим людом: всі ми народжуємося з цього покликання; це Він нас скликав, через це ми – Його народ, Його отара, Його Церква. Він зібрав нас, хоч і відрізняємося між собою та належимо до різних спільнот, щоби велич Його любові об’єднала всіх в одних обіймах. Бути разом – прекрасно: єпископи і священики, богопосвячені особи та миряни. Прекрасним є розділити цю радість із екуменічними делегаціями, з очільниками єврейської спільноти, з представниками цивільних інституцій і дипломатичного корпусу. В цьому й полягає католицькість: всі ми, християни, покликані на ім’я добрим Пастирем, покликані приймати та поширювати Його любов, робити його кошару інклюзивною, яка ніколи нікого не виключає», – наголосив Папа.

Назустріч світові

Прикликавши овець, як каже Ісус, Пастир виводить їх. Проповідник зауважив, що об’єднавши нас у «Божу родину», Христос посилає нас у світ, щоб ми були «благовісниками Доброї Новини, свідками любові, що відродила нас». І цей рух, за словами Папи, можемо розгледіти в іншому образі, який використовує Ісус, називаючи Себе «воротами» для овець: «Якщо хто Мною ввійде, то буде спасенний; і він увійде та й вийде, і знайде пасовисько». Це означає, що «привівши нас в обійми Бога та в кошару Церкви», Ісус є дверима, «через які виходимо в світ». «Сумно і прикро бачити зачинені двері: замкнуті двері нашого егоїзму перед тими, хто крокує поруч кожного дня; зачинені двері нашого індивідуалізму в суспільстві, якому загрожує атрофуватися в самотності; зачинені двері нашої байдужості до стражденних і вбогих; замкнуті двері перед чужинцем, перед тим, хто є іншим, мігрантом, бідним. Аж до зачинених дверей у наших церковних спільнотах: між нами і перед світом, перед тими, хто “не в порядку”, перед тими, хто прагне Божого прощення», – сказав Святіший Отець, закликаючи відчинити двері та старатися у своїй щоденній діяльності бути, як Ісус, «відчиненими дверима», які не зачиняються перед носом ні в кого, які дозволяють увійти всім, «щоби відчути красу любові та Господнє прощення».

Посередники благодаті

«Я повторюю це, в першу чергу, собі самому, братам єпископам і священикам. Нам, що є пастирями», – вів далі Папа, наголошуючи, що Ісус повчає, що пастир «не є розбійником і злодієм», тобто, не зловживає своїм становищем, не утискає отару, не «викрадає» простір у братів і сестер мирян. З цього випливає заохочення бути «дедалі більше відчиненими дверима, тобто, “посередниками” Божої благодаті, експертами близькості, готовими офірувати своє життя, як Ісус Христос». Бути «відчиненими дверима» Святіший Отець також закликав «братів і сестер мирян, катехитів, душпастирських співробітників, тих, хто займає відповідальні політичні та суспільні посади». «Дозвольмо увійти в серце Господеві життя, Його слову, що втішає та зцілює, щоби потім виходити й самим бути відчиненими дверима в суспільстві. Бути відкритими та інклюзивними одні щодо інших, щоби допомогти Угорщині зростати в братерстві, що є дорогою миру», – закликав Папа.

А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають

0

Коментарі Отців Церкви на Євангеліє від Йоана 10, 1-9

1. «Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, – злодюга той, розбійник! 2. Хто ж увіходить дверима, той вівцям – вівчар. 3. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх. 4. А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. 5. Не підуть за чужим вони – втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.» 6. Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що Він казав їм. 7. Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я – двері для овець. 8. Усі, скільки їх передо Мною прийшло, – злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. 9. Я – двері. Хто ввійде крізь Мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько!»

Коментарі Отців Церкви

Йо 10:1 Злодій не входить у кошару через двері

Цими дверима є Писання. Йоан Золотоустий: Зверніть увагу на ознаки злодія. По-перше, він не входить відкрито. По-друге, він не входить згідно з Писаннями, тобто, “не через двері”. Тут також Ісус звертається до тих, хто був раніше, і до тих, хто прийде після Нього: до антихриста та фальшивих христів, до Юди та Тевди та до всіх подібного роду. І Він справедливо називає Писання “дверима”, бо вони приводять нас до Бога і відкривають нам пізнання Бога. Вони роблять нас Його вівцями. Вони охороняють нас і не впускають вовків за нами усередину. Бо Писання, як надійні двері, перекриває прохід єретикам, ставлячи нас у безпеку щодо всього, чого ми прагнемо, і не дозволяє нам блукати. І, якщо ми не скасуємо Писання, нас не переможуть легко наші вороги. За Писанням ми можемо пізнати всіх, і тих, хто є, і тих, хто не є пастухами. Але що означає “в кошару”? Це стосується овець та догляду за ними. Бо той, хто не використовує Писання, але “деінде влізає”, тобто той, хто вирізає для себе інший і незвичайний шлях, “злодюга той”. … Коли наш Господь далі називає себе дверима, ми не повинні дивуватися. Згідно зі служінням, яке Він несе, Він в одному місці пастух, в іншому – Агнець. У тому, що Він знайомить нас з Отцем, Він є дверима; оскільки Він піклується про нас, Він – пастух (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 59.2-3).

Справжній Христос. Аврелій Августин: Майте на увазі, що овеча кошара Христа – це церква. Хто б увійшов у цю кошару, нехай увійде через двері; нехай проповідує справжнього Христа. Не тільки нехай він проповідує справжнього Христа, але й шукає слави Христа, а не своєї. Багато хто, шукаючи власної слави, розсіяв овець Христа, а не збирав їх (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 45.5).

Тільки пастух має владу користатися цим входом.
Феодор Мопсуестійський:
 Наші нинішні обставини дуже схожі на кошару: злодій приходить звідти, де є можливість сховатися. Його бажання – вкрасти. Але пастух, який має право користуватися входом, виводить овець на пасовище, і вони йдуть за ним, знаючи свого власного пастуха, і уникають інших, голос яких вони не знають (Феодор Мопсуестійський, Коментарі на Йоана 4.10.1).

Входьте через традицію Господа.
Климент Александрійський:
 Отже, ті, хто слідує нечестивим словам та диктує їх іншим, оскільки вони спотворюють божественні слова замість того, щоб правильно їх вживати, не входять у Царство Небесне і не дозволяють тим, кого вони обманули, досягти істини. У них немає ключа від входу, а є фальшивий ключ. Використовуючи цей підроблений ключ, вони не входять, як ми входимо, тобто через традицію Господа, відсуваючи завісу. Натомість вони прорвалися через бічні двері і таємно підкопали стіну церкви. Вони переступають через правду і становлять себе містагогами* нечестивих душ (Климент Александрійський, Стромати 7.17).
* Ті, хто посвячує у таємниці.

Йо 10:2 Пастух входить через двері

Вхід через двері наслідує Христове смирення. Аврелій Августин: Хто він, той хто заходить через двері? Це той, хто входить через Христа. Хто він? Він – той, хто наслідує страждання Христа, знайомий із смиренністю Христа, щоб відчути і знати, що якщо Бог став для нас людиною, людина не повинна вважати себе Богом, але людиною [людством]. Той, хто як людина бажає стати Богом, не наслідує того, хто, будучи Богом, став людиною. Вас не просять думати про себе менше, ніж ви є, але знати, хто ви (Аврелій Августин, Проповідь 87(137).4).

Хто є вартим того, щоб бути Пастирем? Феодор Мопсуестійський: Пастух овець – той, хто гідно наділений даром навчання. Він – той, хто користується законним входом, тобто живе всім серцем згідно з доктриною Закону і таким чином входить у кошару так, як це єдино правильно. Потім він веде всіх інших, як овець, до пасовищ доктрини, показуючи їм поживу Слова, якою вони повинні харчуватися, спершу і надалі. Він також веде їх, показуючи їм силу Слова, те, як треба розуміти Писання і від якого вчення вони повинні утримуватися – доктрини, яку інші можуть обманом запропонувати їм для згуби цих овець. … Злодій і бандит – прямо протилежний. Він не користується законним входом і не виявляє поваги до приписів Закону. Так він навчає людей, довірених йому. Даремно він намагається заволодіти входом і гідністю вчителя, хоча не робить нічого, що потрібно для такої честі. Він неуважний і робить все, не звертаючи уваги на те, як це може завдати шкоди вівцям. Дійсно, як він може бути корисним для інших, коли не виконує заповідей Закону? Подивіться, якщо хочете, – каже наш Господь, і розберіть між Мною і вами, хто користується законним входом. Подивіться, хто старанно виконує приписи Закону. Подивіться, кому Мойсей, воротар кошари, відкриває ворота і кого він хвалить за завершення своєї праці. Подивіться, чиї діла свідчать про його гідність називатися Пастирем (Феодор Мопсуестійський, Коментарі на Йоана 4.10.1-6).

Йо 10:3 Одвірний відчиняє двері пастуху

Цей одвірний – Мойсей. Йоан Золотоустий: Можливо, цим воротарем є Мойсей, бо йому були дані Божі пророцтва (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 59.3).

Христос або Святий Дух – одвірний. Аврелій Августин: Кого б ви тут не зрозуміли, будьте обережні, щоб не подумали, що одвірний є більший за двері; бо в наших будинках одвірний зазвичай займає місце над дверима, а не двері над одвірним. … Одвірний – це сам наш Господь. Різниця між дверима та одвірним набагато менша, ніж між дверима та Пастирем. А Він назвав себе і дверима, і Пастирем. Чому тоді не двері та одвірний? … Для чого є двері? Шлях для входу. Хто такий одвірний? Той, хто їх відкриває. Хто ж тоді відкривається, як не той, хто відкривається перед очима? … Якщо ви шукаєте для одвірного іншу особу, візьміть Святого Духа … про якого наш Господь нижче сказав: “Він і наведе вас на всю правду” (Йо 16:13). Хто є ці двері? Христос. Що таке Христос? Правда. Хто відкриває двері, окрім того, хто проведе вас у всю правду? (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 46.2-4).

Одвірний. Кирило Александрійський: Одвірний – це або ангел, призначений головувати над церквами (див. Од 2) і допомагати тим, чия доля полягає у служінні у святих справах на благо людей, або ж [одвірним] є сам Спаситель, який одночасно є і Двері, і Господь цих дверей (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 6.1).

Двері Писання відкриваються вивченням та молитвою. Ориген: Моя дитино, старанно зосереджуйся на читанні Святого Писання. Зосереджуйся, кажу. Бо ми, які читаємо про ці справи Божі, повинні робити це часто, інакше ми могли б сказати чи подумати про них щось надто необережне. І зосередившись таким чином на вивченні Божих речей, з вірними передбаченнями, які добре подобаються Богу, постукай у ці зачинені двері, і тобі відчинить одвірний, про якого Ісус каже: “Йому одвірний відчиняє”. І зосередившись таким чином на божественному навчанні, шукай значення Святого Писання, яке так багато людей оминули, але роби це правильно і з непохитною довірою до Бога. Не вдовольняйся стуканням і пошуками; бо молитва, безперечно, необхідна для пізнання речей Божих. Це те, до чого заохочує нас Спаситель, кажучи не тільки: “Шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам” (Мт 7:7), а й: “Просіть, і вам дасться” (Лк 11:9) (Ориген, Лист до Григорія 4).

Не слухайте чужих. Григорій Богослов: Я кличу їх по імені … і вони йдуть за мною, бо я виводжу їх біля вод спочинку. Вони слідують за кожним пастухом, чий голос вони люблять чути. … Але вони не підуть за чужинцем. Натомість вони тікатимуть від нього, бо мають звичку відрізняти голос своїх від чужих (Григорій Богослов, Слово 33.16, Проти Арія та аріан)

Він виводить їх серед вовки. Йоан Золотоустий: Виводячи овець, Він посилав їх не в недосяжності, але серед вовків (Мт 10:16). Адже цей спосіб утримання овець набагато дивовижніший за те, що робимо ми. Також, здається, тут є таємний натяк на сліпого. Він покликав його з-посеред юдеїв, і той почув Його голос (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 59.3).

Христос веде овець до свободи. Аврелій Августин: І хто ще виводить їх, окрім Того самого, Хто послаблює ланцюг їхніх гріхів, щоб вони, безперешкодно, пішли за Ним? (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 45.14).

Йо 10:4 Вівці слідують за пастухом

Вівці потребують пастуха. Климент Александрійський: У нашій хворобі нам потрібен Спаситель, у наших блуканнях – провідник, у нашій сліпоті – хтось, хто покаже нам світло, у нашій спразі – джерело живої води, яке назавжди втамовує спрагу тих, хто п’є з нього. Ми, мертві, потребуємо життя, ми вівці – пастуха, діти – вчителя, весь світ потребує Ісуса! (Климент Александрійський, Христос Вихователь 1.9.83).

Зазвичай пастухи йдуть за вівцями. Іван Золотоустий: Пастухи завжди йдуть за своїми вівцями, а Він, навпаки, йде перед ними, щоб показати, що Він приведе їх усіх до правди.
(Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 59.3).

Христос відводить овець від смерті. Аврелій Августин: І Хто пішов перед вівцями до місця, куди вони повинні слідувати за Ним, як не Той, Хто воскрес із мертвих, і більше не вмирає. … І Хто, коли Його побачили тут у плоті, сказав: “Отче! Хочу, щоб ті, яких Ти Мені передав, перебували там, де і Я” (Йо 17:24)? (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 45.14).

Йо 10:5 Вівці не підуть за чужим

Чи можете ви відрізнити голос свого пастуха? Григорій Богослов: Він пропонує вам пастуха. Бо на це сподівається і молиться ваш добрий Пастир, який віддає своє життя за своїх овець. … Чи пропонуєте ви зі свого боку Богові і нам послух вашим пасторам? Чи будете ви жити на пасовищі і чи будете харчуватися освіжаючими водами (Пс 23:2 (22:2 LXX)), добре знаючи свого Пастиря і будучи знаними Ним (Йо 10:14)? Чи підете ви за Ним, коли Він щиро покличе вас, як Пастир, через двері? Або ви підете за незнайомцем, який залазить у кошару, як розбійник і зрадник? Чи ви прислухаєтесь до чужого голосу, коли цей голос забере вас хитрістю і розпорошить від правди по горах (Єз 34:6), по пустелях, підводних каменях та місцях, які Господь не відвідує? І чи відведуть вас від міцної віри в Отця, Сина і Святого Духа, в єдину силу та Божество, голос яких мої вівці завжди чули – і хай вони завжди чують – слідувати облудним і зіпсованим словам, які відірвуть їх від їхнього справжнього Пастиря? Хай усі ми убережемось від цього, і пастир, і отара. Хай ми відведемо та будемо відведені від такого отруєного та смертоносного пасовища, щоб усі ми були єдиними у Христі Ісусі, нашому Господі, зараз і до нашого небесного спочинку (Григорій Богослов, Слово 1.6-7, Про Пасху та свою нехіть).

Як щодо заблуканих? Аврелій Августин: Що нам думати? Чи всі, хто почув голос Христа, були вівцями? Юда почув, і він був вовком, але носив овечу шкуру, коли йшов слідом, закладаючи пастки для Пастиря. І іноді деякі з овець не чують Його, як, наприклад, ті, хто розп’яв Христа. … Тепер ви можете сказати: Коли вони не чули, вони ще не були вівцями, тому вони, напевно, тоді були вовками; однак, почувши цей голос, вони перетворилися з вовків на овець. … І все ж мене тривожить Господній докір пастухам у Єзекиїла: “Загублених не шукали” (Єз 34:4). Він називає їх загубленими вівцями, і все ж вони ніколи не перестають бути вівцями, хоча якби вони загубилися, вони не могли почути голос Пастиря, а чули голос чужого – голос злодія та розбійника. … Тоді я скажу ось що: Господь знає тих, хто є Його (див. 2Тим 2:19). Він знає передбачене, Він знає наперед визначене*. … Вони – вівці. Деякий час вони навіть самі не знають, хто вони, але Пастир знає їх (Еф 1:4). … Згідно з цим божественним знанням є наперед визначено, скільки овець зовні, скільки вовків всередині! А скільки овець всередині, скільки вовків зовні! … Але ці [вовки] – не вівці, бо ми говоримо про тих, хто був наперед визначений – про тих, кого Господь знає, що це – Його. І все ж навіть ці вовки, доки вони слушно підкоряються, все ще прислухаються до голосу Христа. Насправді це вони чують, інші ж – ні. І все ж, згідно з попереднім призначенням, вони не вівці, тоді як інші – вівці. Ось так ми вирішуємо ці труднощі. Вівці чують голос Пастиря, і тільки вони. Коли це? Саме тоді, як цей голос сказав: “Хто витриває до кінця, той спасеться” (Мт 10:22). Ніхто, хто є Його, не байдужий до такого голосу; чужий його не чує. … Але, можливо, був хтось, хто зневажливо ставився до цього голосу і чув його як чужий. Якщо він був наперед визначений, він на якийсь час збився, але не був втрачений назавжди. Він повертається, щоб почути те, що він знехтував, зробити те, що почув. Бо якщо він один з тих, хто наперед визначений, то і його блукання, і його майбутнє навернення були передбачені Богом. Якщо він заблукав, він повернеться, щоб почути голос Пастиря і піти за Ним (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 45.10-13).

Йо 10:6 Вони не зрозуміли цієї притчі

Дві реакції на Євангеліє. Аврелій Августин: Наш Господь годує простими словами, а тренує – незрозумілими. … Бо коли двоє людей слухають слова Євангеліє, одна побожна, інша безбожна, обидві можуть почути слова Євангеліє, але також може бути так, що ніхто з них не розуміє слів. Одна людина каже: “Те, що Ісус сказав, правдиве і добре, але ми цього не розуміємо”. Інша каже: “На це не варто зважати”. Перша стукає [у двері] з вірою. Так, і, якщо вона продовжить стукати, їй відчинять. Друга, однак, почує слова з Ісаї: “Якщо ж не повірите, то й не зрозумієте!” (Іс 7:9 LXX, пер. Турконяка) (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 45.6-7).

Йо 10:7 Я – двері для овець

Ісус є джерелом лідерства. Кирило Александрійський: Ісус бачить, що ці нерозумні фарисеї хотіли бути правителями і що вони нерозумно хвалилися іменем та характером лідерства. І тому добре, що Він навчає їх, що Він сам надає керівництво Церкві. І Він наділяє цією владою без труднощів. Оскільки Ісус є “дверима” священної і божественної кошари, Він одночасно допускає того, хто придатний для керівництва, але також перекриває вхід тому, хто непридатний очолити отару (Кирило Александрійський, Коментарі на Євангеліє від Йоана 6.1).

Принцип доступу до істини. Феодор Мопсуестійський: Він каже, що Він – двері для овець, тому що Він є основним доступом до істини для кожного. Його доктрина, яку Він встановив однозначно, покликує всіх, кого вона збирає. Він встановив закони, що було Його прерогативою, щоб ми могли жити за ними згідно з Його волею. І Він був Словом, через яке всі могли пізнати Отця. Тому давайте відмовимося від справ Закону і будемо підкорятися заповідям Христа. Давайте присвятимо всю свою істоту принципам Євангеліє та прикладемо усю старанність до виконання Його законів. Таким чином, Він дуже доречно назвав себе дверима овець, оскільки немає іншого способу шукати істину, окрім як, перш за все, вірячи в нашого Господа, і наблизившись до входу правди через Його заповіді, знайшовши задоволення в добрих речі, якими ми володіємо через нашу близькість до Бога-Отця (Феодор Мопсуестійський, Коментарі на Йоана 4.10.7).

Йо 10:8 Усі, хто приходили раніше – злодії та розбійники

“Добрий Пастир” означає існування “злих пастирів”. Аврелій Августин: Він не міг би додати слова “добрий”, якби не було і поганих пастирів. Вони – злодії і розбійники, або в кращому випадку наймити (Аврелій Августин, Трактати на Євангеліє від Йоана 46.1).

Вовки використовують. Климент Александрійський: Це хижі вовки, заховані в овечих шкурах, торговці людьми та опуртиністичні спокусники душ, таємні, але [згодом] виявляються розбійниками. Вони прагнуть шахрайством і силою впіймати нас, наївних та не володіючих силою слова (Климент Александрійський, Стромати 1.8).

Чужі для Євангеліє не можуть його проголошувати. Ориген: Крадуть ті, хто навчає з нечесною і оскверненою душею. Про них можна сказати: “Усі, скільки їх передо Мною прийшло, – злодії, розбійники”. Такі люди використовують Євангеліє, не зазнаючи його впливу на своїй віри чи у своєму житті. Натомість вони використовують добру новину Слова так, як вона не була призначена. Така особа є злодієм, і про неї буде сказано: “Проповідуєш не красти, а сам крадеш!” (Рим 2:21) (Ориген, Фрагменти на Єремію 21).

Йо 10:9 Ісус є дверима

Христос є дверима. Ігнатій Антіохійський: [Христос] – це двері Отця, через які входять Авраам, Ісак, Яків, і пророки, і апостоли і Церква. Всі ці входять у єдність Бога (Ігнатій Антіохійський, Послання до філадельфійців 9).

Основна турбота Пастиря щодо овець. Григорій Богослов: Він – Шлях, тому що веде нас через себе. Він – Двері, які дозволяють нам увійти, Він – Пастир, який оселяє нас на зелених пасовиськах (Пс 23:2 (22:2 LXX)), веде нас на тихі води, веде нас туди. Він захищає нас від диких звірів, перетворює помилки, повертає втрачене і перев’язує зламане. Він охороняє сильних і зводить їх разом у кошару словами пастирського знання (Григорій Богослов, Слово 4(30).21, Щодо Сина).

Місія апостолів. Йоан Золотоустий: Тут Ісус так ніби сказав: Вони будуть у надійності та безпеці, тобто вони залишаться всередині, і ніхто їх не викине. Це стосується апостолів, які сміливо заходили і виходили, ніби стали господарями всього світу. Ніхто не міг вигнати їх з їхнього царства. Але під “пасовиськом” Ісус має на увазі власне виховання та годування овець, а також свою владу та панування (Іван Золотоустий, Проповіді на Євангеліє св. Йоана 59.3).

Переклад фрагментів з англійської – Максима Гонтара за виданням Ancient Christian Commentary on Scripture: New Testament IVa, John 1-10 (2007)

 

Божа любов допомагає вірити в майбутнє без жахів війни

0
Зустрічаючись з вбогими та біженцями, Святіший Отець сказав, що Божа любов, яку нам дарує Ісус, дає надію на інше майбутнє, зокрема, через викорінення у суспільстві зла байдужості.
 

Про це повідомляє Vatican News

Після відвідин дитячого реабілітаційного осередку ім. блаженного Ласло Баттяні-Штретмана в Будапешті, Папа Франциск 29 квітня 2023 р. вранці прибув до храму святої Єлизавети, яка прославилася своїм служінням для бідних. Там відбулася зустріч з убогими та біженцями. Учасниками цієї другої події другого дня Апостольської подорожі в Угорщину були також біженці з України. Після слів привітання Президента «Карітасу Угорщини» та кількох свідчень, між якими була сім’я Олега з Дніпра, Святіший Отець подякував Церкві в Угорщині за служіння, яке вона здійснює для вбогих, зосередивши увагу на мові любові, що випливає з допомоги потребуючим. Діти Олега виконали музичний твір «Ніч яка місячна» Миколи Лисенка.

Мова любові

На початку звернення Папа Франциск зазначив, що вбогі та нужденні перебувають у центрі Євангелія (пор. Лк. 4,18). «Вони показують нам захоплюючий виклик, щоб віра, яку ми сповідуємо, не була в’язнем культу, далекого від життя, і не стала здобиччю своєрідного “духовного егоїзму”, тобто духовності, яку будується відповідно до свого внутрішнього спокою і задоволення. З іншого боку, справжня віра – це та, яка спричиняє незручності, ризикує, виходить назустріч вбогим і робить здатними говорити у житті мовою любові», – сказав Святіший Отець. За його словами, цією мовою говорила свята Єлизавета, до якої угорський народ має велику набожність. Ця свята була дочкою короля, вироставши в комфорті придворного життя, однак, зворушена і перетворена своєю зустріччю з Христом, вона незабаром відкинула багатства і марноту світу, відчуваючи бажання піклуватися про тих, хто цього потребує. «Таким чином, вона не тільки витратила своє майно, але й своє життя на користь останніх, прокажених, хворих, аж до того, щоб особисто лікувати їх і носити на своїх плечах. Це мова любові», – підкреслив Папа Франциск.

Церква, яку розуміють навіть невіруючі

Святіший Отець пригадав свідчення біженки Бриґітти, яка розповіла про свої страждання та зусилля, щоб її дітям не забракло хліба. Вона змогла відчути близькість Бога завдяки Угорській Греко-Католицькій Церкві та багатьом людям, які доклали максимум зусиль, щоб допомогти їй та підтримати в подорожі віри. «Це свідчення, яке вимагається від нас: співчуття до всіх, особливо до тих, хто позначений бідністю, хворобою та болем. Нам потрібна Церква, яка б вільно розмовляла мовою любові, універсальною мовою, яку чують і розуміють усі, навіть найдальші, навіть ті, хто не вірує», – наголосив Папа Франциск.

Великодушна допомога українським біженцям

Святіший Отець подякував угорській Церкві, молитовним групам та Карітасу за те, що вони змогли створити мережу допомоги, щоб прийняти багатьох біженців з України, незважаючи на їхню конфесійну приналежність. «Зі зворушенням я слухав свідчення Олега та його родини; ваша “подорож у майбутнє” – інше майбутнє, подалі від жахів війни – насправді почалася з “подорожі пам’яті в минуле”, тому що Олег згадав теплий прийом, з яким його зустріли в Угорщині багато років тому, коли він приїхав працювати кухаром», – сказав Папа, коментуючи свідчення біженця з України, який разом з дружиною та п’ятьма дітьми був змушений покинути місто Дніпро, яке обстрілювали російські ракети.

Пан Олег, який не мав достатньо засобів для прожиття, з вдячністю згадав турботу добрих людей, які надали потрібну для його сім’ї допомогу, що стала рятівною. «Справді, навіть у муках і стражданнях людина віднаходить у собі мужність прямувати вперед, якщо отримає цілющий бальзам любові: це сила, яка допомагає вірити, що ще не все втрачено і що інше майбутнє можливе. Любов, яку Ісус дарує нам і якою Він наказує нам жити, таким чином допомагає викорінити в суспільстві, містах і місцях, де ми живемо, зло байдужості та егоїзму, і наново запалює надію на нове людство, більш справедливе і братерське, де кожен почувається як вдома», – підсумував історію українського біженця Святіший Отець. На завершення він закликав присутніх завжди говорити мовою любові, бо саме тоді, коли ми зобов’язуємося принести хліб голодним, розквітає радість і Господь наповнює наше існування любов’ю, якою ми ділимося з іншими.

Великодушність любові сприяє прийняттю нового життя

0
Звертаючись через послання до учасників Міжнародного конгресу Всесвітньої організації овуляційного методу Білінґа, Папа Франциск виокремив, зокрема, зміст взаємної любові та бажання батьківства, до якого покликана людина.
 

Пише Vatican News

Протягом 28-29 квітня 2023 р. триває Міжнародний конгрес Всесвітньої організації овуляційного методу Білінґа на тему «“Революція Біллінґа” 70 років потому: від знань про фертильність до персоналістичної медицини». З нагоди цієї події Святіший Отець написав послання учасникам конгресу, в якому він висловив глибоку вдячність за цю ініціативу, яка привертає увагу до краси та цінності людської сексуальності, підкреслюючи кілька рис вчення Церкви у цій сфері.

Актуальність методу Біллінґса

На початку послання Папа Франциск пригадує лікаря Джона Білінґа та його дружину, які у другій половині двадцятого століття, коли поширювалася «культура контрацепції», розгорнули наукові дослідження, запропонувавши цінний засіб для відповідального керування вибором щодо народження потомства. Йдеться про його метод розпізнання плідних та неплідних циклів в організмі жінки. «Фактично, він запропонував і пропонує актуальні та фундаментальні спонуки та ідеї для роздумів, до яких варто повертатися та поглиблювати їх: наприклад, виховання щодо цінності тілесності, інтегроване та цілісне бачення людської сексуальності, турбота про плідність любові, навіть коли вона не є фертильною, культура прийняття життя та проблема демографічного колапсу», – зауважує Святіший Отець.

Єдність любовного єднання та продовження роду

У сучасному світі, де панує релятивістське та спрощене бачення людської сексуальності, необхідна серйозна освіта, щоб розглядати її у антропологічному та етичному ключі. «Зокрема, варто завжди пам’ятати про нерозривний зв’язок між об’єднуючим і плідним значенням подружнього акту (пор. Humanae vitae, 12). Перше виражає бажання подружжя бути одністю, одним життям; інше виражає спільне бажання народжувати життя, яке зберігається навіть у періоди безпліддя та старості. Коли ці два значення свідомо підтверджуються, у серцях подружжя народжується і зміцнюється великодушність любові, яка налаштовує їх прийняти нове життя. Коли цього не вистачає, досвід сексуальності збіднюється, зводиться до відчуттів, які незабаром стають зосередженими на собі, втрачають свій людський вимір і відповідальність. Трагедія насильства між сексуальними “партнерами” – я маю на увазі лихо феміциду – знаходить тут одну з головних причин», – зазначає Папа Франциск. Він додає, що після так званої сексуальної революції, яка зламала табу, виникає потреба в новій революції ментальності: відкрити красу людської сексуальності, навчитися поважати цінність тіла та народження життя з огляду на автентичний досвід родинної любові.

Наукові методи для сприяння народження

Святіший Отець пише, що актуальність методу Білінґа стосується також зв’язку сексуальності із породженням життя. «Метод Білінґа, разом із іншими подібними до нього, є одним із найдоцільніших способів відповідально реалізувати бажання бути батьками. Сьогодні ідеологічне та практичне відокремлення статевих стосунків від їх генеративного потенціалу призвело до пошуку альтернативних шляхів мати дитину, які вже не проходять через подружні стосунки, а використовують штучні процеси. Однак, якщо добрим є допомагати та підтримувати законне бажання народжувати за допомогою найпередовіших наукових знань і технологій, які лікують і посилюють плідність, то не є таким створювати ембріони в пробірці, а потім убивати їх, торгувати гаметами та вдаватися до практики сурогатного материнства», – наголошує Папа Франциск.

За його словами, глибше знання процесів зародження життя, використовуючи сучасні наукові надбання, може допомогти багатьом парам зробити більш усвідомлений і етичний вибір, більш шанобливий до людини та її цінності. Тому католицькі університети можуть у цьому завданні зробили вагомий внесок. «Зрештою, наукова перспектива цього Міжнародного конгресу показує, наскільки важливо звернути увагу на особливість кожної пари та кожної людини, особливо жінок. Горизонт персоналістичної медицини нагадує нам, що кожна людина є унікальною та неповторною, і що, перш ніж лікувати дисфункції та хвороби, їй потрібно допомогти найкращим чином виразити свій потенціал, зважаючи на те благополуччя, яке найперше є результатом гармонії життя», – підкреслює у посланні Святіший Отець.

Душпастирський аспект людської сексуальності

На думку Папи, сприяння знанням про плідність і природні методи планування сім’ї має також велике душпастирське значення, оскільки допомагає парам краще усвідомлювати своє подружнє покликання та свідчити про євангельські цінності людської сексуальності. «Здійснюйте із пристрасністю та великодушністю це дорогоцінне служіння церковній спільноті та всім тим, хто хоче плекати людські цінності сексуальності. Ми повинні завжди усвідомлювати, що в цій сфері життя Боже благословення сяє особливим блиском (пор. Бут. 1,26-30) і що навіть у цій сфері ми покликані прославляти Бога, як закликає святий Павло» (пор. 1 Кор. 6,20), – пише Святіший Отець учасникам міжнародного конгресу.

Коли ж буває належний час для гніву?

0

Запитання: чи повинен християнин уміти постояти за себе (як словесно, так і фізично)?

Відповідь. Чи має християнин вміти постояти за себе — чи ж він покликаний мовчки терпіти образи? Тут треба розрізнити схильність душі та потребу вчинити справедливо, що, як говорив блаженний Павло VI, є мінімальною формою любові.

Доки зло є і його неможливо винищити, треба доброчесно нести його тягар, за прикладом нашого Господа. Але оскільки зло суперечить волі Бога і справедливості, людина зобов’язана робити все можливе, аби це зло викорінити. Так, св. Тома Аквінський писав у «Сумі теології», що, втікаючи із в’язниці, в’язень не винен, якщо його засудили несправедливо. «Людину називають терпеливою, – пояснює св. Тома, – не тому, що вона не втікає, але тому, що з честю зносить тяготи, не сумуючи надмірно».

Ангельський учитель додає, згадуючи Йоана Золотоустого, що реакція на зло сумісна з терпеливістю. «Коли ж буває належний час для гніву? – запитує Золотоуст у «Тлумаченні святого Матея». – Тоді, коли ми не за себе мстимося, а приборкуємо зухвалих і звертаємо на пряму дорогу безтурботних. А коли гнів недоречний? Тоді, коли гніваємося, щоб помститися за себе, що забороняє і апостол Павло, кажучи: “Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, я відплачу”, – говорить Господь» (Рим 12, 19); коли сваримося через гроші, чого апостол теж не дозволяє, кажучи: “Чого б вам радше не стерпіти кривди? Чого б вам радніш не зазнавати здирства?” (1 Кор 6, 7). Як цей останній гнів зайвий, так перший потрібний і корисний. Але багато хто чинить навпаки. Вони лютують, коли ображають їх, але залишаються холодними і малодушними, коли бачать, як ображають інших. Те й інше противне законам євангельським».

Тут св. Йоан Золотоустий говорить про недоречність гніву, люті й помсти у відповідь на особисту образу і несправедливість. Але це не означає, що християнин узагалі не має права обстоювати свої права, особливо коли вони стосуються загального блага. Золотоуст також говорить, що як людина заради любові може відмовитися захищати себе, коли на неї нападають, то заради любові не може відмовитися захистити слабких і останніх, коли тих ображають і пригнічують.

Обов’язок зносити несправедливість, пише св. Тома Аквінський, треба розглядати як схильність душі, як каже св. Августин, пояснюючи припис Господа: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» – тобто що треба бути до цього готовими, коли буде потреба. Але ніхто не зобов’язаний завжди чинити саме так, оскільки навіть Господь так не чинив. Коли один зі сторожі вдарив Ісуса в обличчя, як розповідає св. Йоан Євангеліст, Він сказав: «За віщо б’єш Мене?» Тому і щодо образливих слів діє той же критерій. Ми маємо бути готовими терпіти образи, коли це потрібно. Але в певних випадках варто відкинути образи, особливо з двох причин: заради блага того, хто ображає, – приборкати зухвалість, щоб людина не насмілювалася повторювати такі жести (як сказано у Приповідках Соломонових: «Відповідай дурному за його глупотою, щоб він у власних очах не був мудрим». 26, 5), а також заради блага інших людей, яке зневажається образами, завданими нам.

Відповідно до цього, можна також згадати енцикліку Пія XI «Divini Redemptoris» (проти комуністичного атеїзму): «Ніколи милосердя не стане милосердям справжнім, якщо воно не буде постійно брати до уваги справедливість (…). Працівник не повинен отримувати у вигляді милостині те, що належить йому справедливо. І нехай ніхто не намагається необтяжливими пожертвами на благодійність позбутися більших обов’язків, до чого зобов’язує обов’язок справедливості» (49). Папа Пій XII на цю ж тему писав: «Аби бути справжнім і достовірним, милосердя має завжди зважати на справедливість, яку треба відновлювати, не задовольняючись покриванням безладів і недоліків, викликаних нерівноправністю» (Лист до президента Соціального тижня у Франції, 1952).

«Треба приборкувати зухвалість тих, хто ображає, але з належною стриманістю, – пише св. Тома Аквінський, – так, щоб віддати борг милосердя, а не задовольнити власні амбіції. Згідно з притчею: “Не відповідай дурному за його глупотою, щоб і ти не став схожим до нього”».

Таким чином, завжди потрібно аналізувати обставини: іноді вони змушують реагувати, а в інших випадках – наприклад, коли зло неминуче, коли реагувати нерозсудливо або коли реакція буде неадекватною – тоді варто «віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові», як сказано в Посланні св. апостола Павла до Римлян (12, 1).

Церква допускає захист у разі індивідуального або колективного нападу, якщо він пропорційний до блага, яке захищають. Ось простий приклад: не може бути виправданим убивство або поранення злодія, що краде яблука в саду. У цьому разі реакція не пропорційна благу, яке захищають.

Як аргумент проти права християнина постояти за себе наводять, зазвичай, дві фрази з Євангелія: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт 5, 39) і «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт 26, 52).

У першій фразі Господь просить відмовитися від помсти. Сам Ісус фактами пояснює ці слова. Коли слуга первосвященика вдаряє Його по обличчю, Він не підставляє другу щоку, а засуджує цього чоловіка: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш Мене?» (Йн 18, 23). Безсумнівно, Господь був готовий підставити іншу щоку; ба більше, Він був готовий до розп’яття на Хресті. Він закликає реагувати на насильство не насильством, а розсудливістю. Але якби благо того вимагало, Ісус міг попросити в Отця всі ангельські воїнства. Він відмовився від цього тому, що мав відкупити нас.

Що стосується другої фрази – «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть», – то св. Августин тлумачив її так: хто вбиває мечем, той загине духовно якраз через меч, використаний для вбивства. Ці слова означають також, що ті, хто використовує меч для своєї помсти або через свою владу, самі заслуговують на смерть від меча. Ісус нагадує про це св. Петру не для того, щоб засудити його, але щоб пояснити: перед такою кількістю ворогів безглузді будь-які спроби захисту.

Переклад: Католицький оглядач за матеріалами Радио Ватикана

Виявляти «Божий стиль» у служінні убогим верствам населення

0
Приймаючи представників американської організації «Catholic Extension Society», Святіший Отець подякував їм за служіння найубогішим місіонерським дієцезіям, відзначивши їхню працю для тих, хто опинився на узбіччі суспільства.
 

Повідомляє Vatican News

В середу, 26 квітня, Папа Франциск, перед загальною аудієнцією, зустрівся з представниками Catholic Extension Society. Ця католицька організація була заснована в США з метою допомагати найубогішим місійним дієцезіям в Америці та була затверджена Папою Пієм Х в 1907 році.

Святіший Отець висловив вдячність за служіння, яке члени згаданого товариства виконують упродовж десятиліть: за їхню відданість справі допомоги місіонерським дієцезіям, особливо в Сполучених Штатах та турботу про потреби бідних і уразливих верств населення. В особливий спосіб він подякував за цінний внесок, як на церковному так і на суспільному рівні, у відбудову Пуерто-Ріко після ураганів і землетрусів, які спустошили острів в останні роки. Він особливо привітав сестру Норму Піментель, лауреата премії “Дух Франциска”, «за її служіння багатьом чоловікам, жінкам і дітям, які приїжджають на південний кордон США в пошуках кращого майбутнього».

Виявляти «Божий стиль у служінні

Єпископ Риму ствердив, що «задоволений душпастирською турботою Церкви про жертв сьогоднішньої “культури відкинення мов непотребу”». Він заохотив товариство і далі виявляти “ стиль Бога ”, Який, за його словами, «ніколи не є далеким, відстороненим чи байдужим. Навпаки, це стиль близькості, співчуття і ніжності». В особливий спосіб Папа відзначив їхнє служіння тим, хто опинився на марґінесі суспільства, підкресливши, що «Дух творить єдність, гармонізуючи множинність членів Тіла Христового і різноманітність їхніх дарів».

Папа подякував представникам організації за те, що, «докладаючи зусиль, щоби будувати Христове Тіло, Церкву (пор. Еф 4:12), і надаючи голос тим, хто часто є безголосим, – свідчать про Богом дану гідність кожної людини». В імені Церкви він висловив вдячність присутнім «за кожен вияв братнього милосердя та піклування про потребуючих, адже таким чином стає видимим Боже любляче милосердя, а тканина суспільства зміцнюється та оновлюється».