«З ангелом на колесах»: о. Віталій Новак іде на фронт разом зі своєю мобільною каплицею

0
97

Директор фонду «Деполь Україна» і керівник реабілітаційного центру «Спільнота в діалозі» о. Віталій Новак отримав повістку до лав ЗСУ. «Пройшов ВЛК. Здоровий. Отримав повістку», – коротко повідомив священник на своїй ФБ‑сторінці.  

На прохання CREDO о. Віталій детальніше розповів про цю новину, своє сприйняття ситуації та підготовку до можливого майбутнього. «Відповідно до нового закону про мобілізацію, зараз треба всім оновити свої дані в ТЦК. Я, готуючись до міжнародних поїздок, які будуть, коли закон набере чинності, прийшов у ТКЦ напередодні, саме в день свята Вознесіння Господнього, – і отримав першу повістку, на проходження військово-лікарняної комісії. Пройшов ВЛК, потім отримав повістку «бойову», на відправку, 27 травня. Зі здоров’ям у мене проблем не виявили, а відмовлятися в мене бажання не було. Поки що немає жодної броні для священнослужителів, ані якихось інших законних підстав залишатися на своїх місцях церковного служіння.

Я прийшов, тому що турбуюся про нашу країну, непокоюся за її майбутнє, і якщо настав цей час – то я погодився. Потім, у подальшому, після «учебки», подам документи («відношення»), бо вже зараз звертаються ті, кому потрібен капелан. Піду ще в такий спосіб служити нашому народу. Я вже служив як священник, і на гуманітарному полі, очолюючи «Деполь»; зараз настав час бути з хлопцями поряд, бути з ними в молитві, свідчити віру і здобувати нашу спільну перемогу. Своє служіння Україні в цьому напрямку я розпочав іще на Майдані, де ми стояли разом із директором CREDO о. Миколою Мишовським. Ось, тепер я просуваюся далі в тому обраному напрямку.

 

Я зараз в Одесі, сам – із Закарпаття, з Перечина, а раніше служив у Харкові. Як священник-вікентієць, належу до монастиря св. Вікентія де Поля, що на Фонтанці, де мене вибрали настоятелем. Окремої парафії для служіння не маю, бо моя «парафія» це директорство у фонді «Деполь Україна», а також очолюю «Спільноту в діалозі», яка допомагає нарко- та алкозалежним. Поки що я отримав повістку як солдат – ніяких призначень саме як священникові. Зараз я готую документи для єпископа Павла Гончарука, щоб оформити мандат на капеланство.  

«Я йду на фронт разом із каплицею!»

Я йду на фронт, і разом зі мною йде моя мобільна каплиця. Вона виникла з суто практичної потреби. Раніше я їздив на лінію фронту туди, де є католики, які насправді хотіли чи порозмовляти, чи помолитися, прийняти таїнства. Я їздив за Харків – Куп’янськ, Лиман, до Запоріжжя; раз на місяць виїжджав до хлопців, окрім інших своїх обов’язків.

Але коли я приїжджав легковим автомобілем, то бачив, що там бракує певного сакрального місця: нам із хлопцями просто нема де сісти, щоб порозмовляти, де ніхто не чує, а тим більше щоб відслужити Месу. Я відразу зрозумів, що треба цю ситуацію вирішити інакше. І мої співбрати у згромадженні, і ті, з ким я навчався разом у семінарії в Словаччині, зібрали трохи тих євро, щоб купити старого буса з високим дахом. Його переобладнали всередині, вирізали сидіння, зробили мобільну міні-каплицю. Вона відповідає всім військовим умовам, я можу цим авто  і водночас це невеликий сакральний простір, на трьох-чотирьох чоловік. Востаннє така Служба була в Куп’янську, якраз я був у «Вовків Да Вінчі», де служать хлопці з нашого ребцентру.

Цю каплицю освятив наш Одесько-Сімферопольский єпископ Станіслав Широкорадюк, і коли я її готував, то ще навіть не знав нічого на майбутнє, але точно знав, що її треба присвятити архангелу Михаїлу. І тут ще Церква проголошує Рік святого архангела Михаїла! Це було Боже Провидіння, я так думаю. Зазвичай я приїжджаю і паркуюся на тому місці, де хлопці мають ротацію і можливість трошки відпочити, – ну а також цю каплицю, трошки сакрального простоту, призначеного виключно для молитви і духовних потреб. Думаю, мені не скажуть залишити каплицю, бо це як би сказати «залиш удома священство і йди на фронт». Може, для того вона й була зроблена вже напередодні, Боже Провидіння має свої плани! Навіть не «може», а я певен, що точно. Бо вже і єпископ Павло Гончарук дзвонив – бо його інші запитують, хто хоче знати, як собі зробити таку похідну, або мобільну каплицю. Ідея, як видно, цілком «на часі».

У моєму досвіді таке служіння постійно присутнє: так як ми служили раніше безпритульним, робили «кухню на колесах», 12‑метровий великий автобус, із якого ми в Одесі годували безпритульних кілька років поспіль; потім у нас був «медпункт на колесах», тепер ось «каплиця на колесах».

«Мій дідо пішов добровольцем воювати в Другу світову війну, щоби знищити зло нацизму, – написав о. Віталій на своєму ФБ два дні тому. – Тепер моя черга зробити все можливе зі своєї сторони, щоб зупинити зло російського нацизму!».

РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА в УКРАЇНІ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.