Італійська родина відкриває двері свого дому для тих, хто втікає від війни

0
38

Подружжя з маленького міста на півночі Італії, разом зі своїми трьома дітьми, відкрили двері свого дому для українського юнака. Цей досвід навчив їх, що «ті, хто приймають, повинні слухати, щоб розуміти, шанувати і дарувати спокій».

«Кажуть, що італійська мова дуже легка, але, насправді, це не повністю так. Хоча за два місяці я вже трошки можу спілкуватися нею». В Італії Данилові, окрім мови, яку він поступово вивчає, подобається менталітет, люди та архітектура: «Тут, в Італії, все дуже гарно», – каже він. Цього українського юнака з щирою та відкритою усмішкою та допитливим поглядом, який уважно вивчає все навколо, прийняла італійська сім’я з містечка Бассано-дель-Ґраппа, що у північноіталійській провінції Віченца. Джіна і Джампаоло разом зі своїми трьома дітьми відкрили Данилові двері свого дому після досвіду, який вони пережили завдяки ініціативі мирянської організації «Італійська Католицька Акція», до якої вони належать, і яка дозволила їм познайомитися і прийняли в своїх домівках молодих людей з України. «Це був досвід, який став для нас даром, великим багатством – зазначила Джіна в інтерв’ю. – Ми почули важкі історії, історії про зранені життя, позначені війною, і це спонукало нас до того, щоб увійти в історію цих молодих людей і зрозуміти трагічність ситуації, яку вони переживають».

Кожен робить свій внесок

Звідси зародилося рішення італійської родини «ще більше відкрити своє серце» для тих, хто потребує. «Звичайно, на початку, – каже Джампаоло, – було певне хвилювання, але воно зникло відразу після того, як Данило переступив поріг нашого дому і познайомився з нашими дітьми. Спільний вибір спонукав членів сім’ї робити все можливе, щоб допомогти Данилові адаптуватися, і сьогодні він бере участь у волонтерській діяльності в місцевому Карітасі та і інших організаціях, а один із синів Джіни та Джампаоло залучає його до гри в баскін, що є різновидом баскетболу, де звичайні гравці грають разом з людьми з обмеженими можливостями. «Коли я переїхав з окупованих територій, – пояснює молодий українець, – я жив у Запоріжжі сім місяців, і там була благодійна організація Карітас, і там теж я займався волонтерством. Я це роблю, бо мені допомагають, і я теж хочу подати руку допомоги і допомогти людям». «Оскільки це було рішення всієї сім’ї вибір, – продовжує Джампаоло, – ми всі стараємося допомогти Данилові вписатися в наш соціальний контекст».

Спілкування і відкритість

Як і для інших людей, які втекли від війни в Україні, для Данила одним з найскладніших аспектів був страх, спричинений бомбардуваннями і вибухами, але останніми місяцями йому поступово вдається долати те, що він пережив. «Коли є якісь гучні звуки, то я ще лякаюсь, але вже не так сильно, як раніше. Буває тяжко…Часто згадую, що і мама залишилась там, і тато залишився, і вся сім’я там…». Хлопець підтримує постійний зв’язок зі своєю сім’єю, і це його заспокоює. Він потроху зможе залишити позаду переживання і страхи, які породжує кожна війна.

Джіна і Джампаоло, а також їхні діти, тим часом мали можливість познайомитися з молодою людиною, яка відрізняється від них за національністю, звичаями і культурою. Цей досвід, як пояснює Джіна, насамперед, навчив їх слухати, «тому що той, хто приймає, повинен слухати, щоб зрозуміти, слухати, щоб поважати і слухати, щоб дарувати спокій тим, кого приймають». «Я вчуся також порівнювати слова, які вживаються, тому що кожне слово є носієм ідеї, кожен вираз є носієм думки. І тому ми з Данилом говоримо про різні значення слів у наших мовах, він дуже уважний до слів. І це дуже розширює горизонт», – розповідає вона.

Солідарність заради надії на майбутнє

Історію Данила, Джіни та Джампаоло слухає Марія, також з України, яка нещодавно взяла участь у 18-й Національній Асамблеї Італійської Католицької Акції Церкви. Вона також вже раніше приїжджала в Італію на запрошення цієї організації, і як і Данило, також потрапила в сім’ю, яка тепер, за її словами стала її італійською родиною, «тому що після якихось таких страшних подій в Україні, після обстрілів вони нам щоразу пишуть, питають: “Чи ви живі, чи з вами все гаразд?”. Вони постійно хвилюються за нас, піклуються і кажуть: “Якщо вам щось потрібно, просто напишіть, просто скажіть”».

Будучи гостями «Католицької Акції», молоді українці мали можливість розповісти про свою країну, і це було для них цінною можливістю. «Це дійсно трагедія в центрі Європи, про яку не можна забувати, – підкреслює Марія, – бо в іншому випадку доля України буде під питанням, і нам буде дуже важко вистояти самим без підтримки світу. Тому перебування в Італії дало можливість нагадати про те, що ми є, і ми сподіваємося на солідарність, підтримку і не хочемо бути забутими». Для Марії, Данила і всіх молодих людей в Україні ця підтримка допомагає підживлювати надію, що вони й надалі житимуть в країні, яка дозволить їм будувати своє майбутнє так, як вони хочуть: «Ми хочемо, щоб наші думки були вільними, щоб ми могли висловлювати свою думку. Ми хочемо, щоб процвітала наша культура, мова», – наголошує дівчина.

РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА в УКРАЇНІ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.