Саме поняття любові — ідеально, а от її прояви у людській поведінці — ні. І це нормально. Можна уявити собі бездоганну перлину, але в реальності навіть у самої красивої перлини є мікроскопічні тріщини, подряпини, потертості.
Від виняткової, подружньої любові слід відрізняти всі інші види любові. Любов між жінкою і чоловіком буває різною з огляду на її «об’єкт», наміри й мету, якої вона прагне досягти. Один об’єкт любові для жінки становить її чоловік, а зовсім інший – її батько, син чи, наприклад, друг або колега по роботі. Кожні з цих стосунків є іншими, бо характеризуються іншими намірами й цілями. Так само й для чоловіка: одним об’єктом любові є його дружина, а зовсім іншим – мати, донька, подруга чи колега по роботі, бо кожним із цих стосунків притаманні інші наміри й цілі.
Жінка не може любити сина тією самою любов’ю, що й чоловіка, а чоловік не може любити доньку тією самою любов’ю, що й дружину. Люблячи, мусимо постійно з’ясовувати й розпізнавати цілі та наміри нашої любові: її прагнення, потреби та вимоги щодо осіб, з якими підтримуємо стосунки.
Щоб «дослідити», розпізнати й оцінити конкретні взаємини, потрібно їх досліджувати й розпізнавати: які задуми й наміри характерні для них? Чого людина прагне досягти, підтримуючи й розвиваючи їх? Що має на меті? Якими послуговується знаками, словами, жестами?
«Помилка» може означати велику кривду, якої завдамо як собі, так і коханій людині. Якщо жінка, яку покинув чоловік, помилково перенесе свою любов до нього на сина, – поневолить дитину, скривдить її, а може, навіть скалічить, адже не дозволить хлопцеві подорослішати, стати самостійним, полишити свій дім і пристати «до своєї жінки», як наказує Біблія (пор.: Бут. 2:24).
Якщо чоловік помилково переплутає безкорисливу батьківську любов до доньки з винятковою еротичною любов’ю до жінки, яку повинен відчувати лише до дружини, може глибоко образити й принизити доньку. Переживання людської любові вимагає ґрунтовних роздумів, контролю над собою, культури, моральності, духовного й релігійного життя, а також щоденних зусиль.
Працювати задля любові
Усі ми мусимо працювати задля любові. Звичайно, у житті дитини існує величезна диспропорція між даванням і прийманням любові. Немовля – це єдина велика «потреба любові». Однак навіть у цей найраніший період життя в дитини наявне початкове прагнення давати любов. Це бажання, щоправда, маленьке й тендітне, але містить у собі, подібно, як гірчичне зерно, внутрішню динаміку росту. «Воно найдрібніше з усього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його» (Мт. 13:32).
Якщо хлопець упродовж періоду дорослішання, тобто того часу, коли пробуджується його прагнення любові й потреба в ній, користатиме з допомоги батьків, вихователів, душпастирів і співпрацюватиме з Божою благодаттю, то його здатність любити зростатиме й згодом перетвориться на потужне дерево. Спочатку він живився любов’ю близьких йому людей, а потім, відповідно до людського й духовного дорослішання, годуватиме своєю любов’ю тих, із ким Бог звів його на дорозі життя.
Прагнення давати любов, оте гірчичне зерно, посіяне в людині, не росте автоматично. Потребує нашої участі, внутрішньої праці, зусиль, а інколи навіть страждань. Людина мусить «працювати задля любові» так само, як щодня в поті чола працює, щоб заробити на хліб насущний.
Чудово сказав про це Ципріян Каміль Норвід[1] у вірші «Монолог»:
«А хто задля Любові працював, як Ти,
коли для праці тої зволив втілитись в людину?
Той, хто аж до смерті був сумний,
але завжди любив?
Той, хто не мав де голови святої прихилити,
Цар світу цілого.
Той, кого Природа зрадила й сам Бог
покинув, та все ж ніхто не подолав, а саме – Бог.
Це Він – Любові перемога».
Якщо «Цар світу цілого» працював задля любові аж до кривавого поту, то що вже казати нам, істотам, заплямованим особистими гріхами та різноманітними кривдами, вчиненими проти любові? Нам треба щодня в поті чола працювати, щоб налагодити прекрасні дружні стосунки, стати зарученою парою, подружжям, створити сім’ю, виховати дітей, а понад усе – налагодити тісний зв’язок з Богом, остаточним джерелом будь-якої людської любові.
Деколи даємо обманути себе, піддаючись впливу сучасних споживацьких настроїв, які обіцяють нам любов задарма або за гроші. Однак любов неможливо купити. Ніхто також не дістає її задарма. Обов’язково треба докладати зусиль і працювати, щоб завдяки цьому могти приймати та втілювати в щоденному житті найбільший дар, яким володіємо тут, на землі, – людську любов.
[1] Ципріян Каміль Норвід (1821-1883) – польський письменник, художник і скульптор. Поряд з А. Міцкевичем і Ю. Словацьким його вважають одним з найбільших польських поетів. – Прим. пер.
За матеріалами: Витанія
Юзеф Августин: “Роздуми про любов”
