Любов зростає разом із людиною

0
84

Без любови людина не може бути щасливою. Це правда, з якою погодилась би, напевне, більшість людей. Однак любов’ю часто називають почуття й дії, які насправді не мають з нею нічого спільного. Сучасна споживацька цивілізація охоче підсуває нам підробки, і ті, хто страждає через брак любови, плутають з оригіналом, чим лише поглиблюють свій біль. Тому потрібно постійно вчитися любити по-справжньому, адже це дає нам змогу зазнати правдивого, нефальшивого щастя. У своїх роздумах о. Авґустин із властивою йому проникливістю дає вказівки, як практикувати саме таку любов – мудру, зрілу, безкорисливу, вільну й відважну.

 

Любов зростає разом із людиною від наймолодших літ і аж до глибокої старости. Правдивим є зворотне твердження: людина зростає разом з любов’ю. А якщо любов людини не зростає, то така особа духовно в’яне та занепадає. Стає сама для себе й для ближніх чужою, байдужою, ворожою, не здатною жити під одним дахом з власними батьками, дружиною або чоловіком, дітьми, братами й сестрами, друзями, співбратами, спів сестрами.

Не може також добре поводитися на роботі, у церковній спільноті та й загалом у будь-якому товаристві. Духовно занепала людина, як і кожна інша, залишається спраглою любові та прагне її. Проте, деградувавши, вона намагається задовольнити цю потребу, передусім удаючись до насильства, тобто застосовуючи силу.

Любові не можна вимагати

Однак любові не можна вимагати. Любов протестує проти будь-якого виду домагань, чинить їм опір. Той, хто висуває рішучі вимоги, робить неможливим існування любові, нищить її. Якщо в подружжі один одному говорить: «Ти – мій чоловік (моя дружина), а тому повинен (повинна) робити те чи те…», то це означає, що їхнє кохання вже померло. Перетворилося на попелище, на згаслий вулкан. Якщо ж так говорить мама до дитини, то, найімовірніше, маємо справу з власницькими почуттями, а не справжньою безкорисливою любов’ю.

У рішучому домаганні любові від інших, у намаганні змусити до неї завжди наявний певний елемент маніпуляції, натиску чи навіть насильства. І як важко деколи погодитися з простим твердженням, що не можна вимагати любові, використовуючи психологічний тиск. Натомість ми, засліплені власним егоцентризмом, нерідко вважаємо, що все це нам належиться, і саме тому висуваємо вимоги та намагаємося змусити інших до любові.

Навіть сам Бог, Творець людини, не вимагає від Свого творіння любові за допомогою сили. Навпаки, Він поєднав любов з вільною волею. Як не існує любові без свободи, так не буває й свободи без любові. Божа «вимога» любові втілена в рішуче висловленій заповіді: «Люби…» (Втор. 6:5), – це лише об’явлення людині фундаментальної правди про те, що вона не може без неї існувати. Поза любов’ю немає життя, а любов походить тільки від Бога, бо лише Він є любов (пор.: 1Ів. 4:16).

Без Божої любові людина поринає в небуття. «Вони всі чекають Тебе, – молиться псалміст, – щоб Ти часу свого поживу їм дав. […] Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху» (Пс. 104:27,29).

Божа заповідь «Люби…» – це об’явлення людині того, що сам Господь прищепив їй, а не Його спроба примусити власне створіння до чого-небудь. Він має право сказати нам оте категоричне «Люби…», бо зробив нас здатними до життя в любові.

Однак коли людина людині каже: «Люби…», – поводиться нечесно, як загарбник і нахаба. Адже вона не має такої влади над ближнім, щоб висувати такі категоричні вимоги. Подружжя, батьки й діти, друзі, коханці не можуть розмовляти між собою тією ж мовою, якою промовляє до нас Бог.

Отже, ми не маємо права казати: «Тому, що ти – мій син, моя донька, мій батько, моя мати, мій чоловік, моя дружина, мій друг, коханець, люби». Тільки Бог може сказати: «Люби, бо Я створив тебе з любові та призначив для любові». Вимагаючи любові, людина узурпує Божу владу. Сідає на Його трон. Така поведінка – гріх.

«Мусиш мене любити, бо без мене будеш вічно нещасним». Такі слова є правдою лише тоді, коли належать Богові. Натомість в устах людини це – спроба маніпуляції й обман. Якщо людина скаже «Люби…», то ці слова не матимуть жодної сили. Промовлені з емоційною пожадливістю і гнівом, ранять ближніх, бо обмежують їхню свободу й автономію.

А ось щире свідчення того, який біль відчувають діти, коли батьки вимагають від них любові: «Ми жили в Україні. Був 1952 рік. Мені, здається, виповнилося п’ять років. Нас переселили із села до великого міста, і ми мешкали в однієї самотньої жінки Б. Я не відчувала, що мати любить мене, а пані Б. дуже турботливо опікувалася мною. Одного разу, коли матері не було вдома, я притулилася до пані Б. і попросила її, щоб вона була моєю мамою. Коли я це казала, на порозі дому несподівано з’явилася моя мама. Різко шарпнула мене й вирвала з рук пані Б. Після цього почала бити. Тривало це довго. Б’ючи мене, цілий час повторювала: “Я – твоя мама, я! І ти завжди любитимеш тільки мене”. Однак я була дуже впертою дитиною. Не плакала й нічого не відповідала. А подумки повторювала собі: “Ніколи! Ніколи! Ніколи не полюблю тебе”».

Любіть так, як Отець ваш Небесний

Бог прищепив людині прагнення любові під час акту створення. Тому воно глибоко закорінене в кожному з нас. Містить у собі як бажання діставати любов, так і прагнення ділитися нею з іншими. Приймаючи любов, людина вчиться давати її. Відчуваючи нестачу любові, шукає її.

Дитина тулиться до матері, а мама – до маляти. Дитинча шукає її любові, а вона – його. Наречений шукає любові своєї коханої, а вона – його. «…Знайшла я того, кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!» (П. п. 3:4), – тішиться молода з Пісні пісень.

Любов зростає в нас лише тоді, коли приймаємо її та даємо іншим. Спочатку приймаємо, а потім жертвуємо. Ніколи не навпаки. Кожному з нас загрожує спокуса самодостатності, яку породжує зарозумілість і самолюбство. Саме під їхнім впливом ми заявляємо: «Мені не потрібна твоя любов». Багато хто з нас вважає, що все має і не потребує нічиєї «ласки». Такий спосіб мислення, однак, є ілюзією.

Можемо жертвувати свою любов іншим лише тоді, коли спочатку приймемо її. Адже людина не є джерелом любові. Чим менше бере, тим менше може вділяти іншим. І навпаки: чим більше приймає, тим щедріше може роздавати любов. Такою є логіка любові, що її об’явив Ісус. «Я – Виноградина, ви – галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів. 15:5).

Якщо хтось щедро роздає любов іншим, люди спонтанно запитують: «Звідки в тебе стільки любові, що, не шкодуючи, даєш її людям?» Відповідь на це запитання є тільки одна: «Бог щедро дає мені Свою Божу любов, а я ділюся нею з тобою. Чим більше її прийму, тим більше можу віддати». Святими є ті, хто багато приймав від Бога, і саме тому вони так багато могли жертвувати іншим.

Мешканці Назарета, не знаючи таємниці Ісуса, «дивувались словам благодаті, що линули з уст Його. І казали вони: Чи ж то Він не син Йосипів?» (Лк. 4:22). Не знали таємниці Ісуса. Він сам, хоча й був Сином Божим, не скористався можливістю, щоб показати Свою рівність з Богом, а натомість давав іншим лише те, що невпинно приймав від Свого Отця (пор.: Фил. 2:6).

Чим більше ми отримуємо, тим більше здатні давати. А чим більше даємо, тим більше також можемо приймати. Неможливо зростати в любові, не приймаючи постійно її від Бога та не ділячись нею з ближніми. Не існує обмежень щодо приймання й давання любові. Нескінченна глибина Божої Любові закликає й людину виявляти глибину під час приймання, а потім і давання любові (пор.: Пс. 42:8). Любові притаманна безконечна глибина. І тому жодна справжня любов не закінчується тут, на землі, а долає межі минущого життя та потрапляє у вічність.

Хто хоч раз відкриється на Божу любов, може приймати й давати її без кінця. Ісус каже: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48). Любіть так, як Отець ваш Небесний. Але хто ж із людей здатен любити так, як Бог? А отже, наше вічне щастя має полягати в тому, щоб уподібнюватися в любові до Небесного Отця.

За матеріалами: Витанія
Юзеф Августин: “Роздуми про любов”

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.