У Бога є особливий задум для вашого життя. Це почалося дуже давно, коли Він тільки сотворив вас. Він робив усе з любов’ю і турботою, згідно зі Своїми намірами, і кожна деталь була такою, як Він хотів, – ваш вигляд, ваші здібності, ваше місце народження, сім’я, в якій ви народилися (або відсутність сім’ї). Жодна річ у вашому житті не була випадковою. У любові Він прихиляв вас до Себе через обставини, які влаштував для цієї мети. Ви отримали нове народження, нове життя через Його Святого Духа, коли прийняли Його Сина, Ісуса Христа, як свого Спасителя і були охрещені, наповнені Святим Духом. І тепер Бог планує зробити вас досконалими й бездоганними!

Бо завдяки своїй вірі ми отримали доступ до найбільшої ласки, що в ній стоїмо, і ми впевнено і радісно жадаємо стати такими, якими Бог замислив нас (пор. Рим. 5:2).

Бог хоче, щоб ми стали кращими.

Звісно ж, ми всі знаємо про це! Бог хоче, аби ми стали ласкавішими, добрішими, терплячішими, мали більше віри, миру, лагідності, доброти, смирення і стриманості, так, щоб ми могли стати Його свідками будь-де! Чи це не правда?

Звісно, що так, але більшість з нас вважає, що ми маємо взятися за виконання суворої програми зі самовдосконалення, намагаючись зробити себе ласкавішими, добрішими, терплячішими, смиреннішими і стриманішими. І що більші наші зусилля, то більшим стає наше розчарування.

Змінювати нас повинен Бог. Він хоче, щоб ми віддали себе Йому і повірили, що Він змінить нас.

“Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість” (Рим. 12:1-2).

Як Бог викликає зміни в нас? Як Він ламає усталені звички в мисленні та поведінці, з якими ми жили роками? Це якості, які ми називаємо “рисами характеру”, “особистими уподобаннями”, “схильностями” або “глибокими переконаннями”. При ретельному вивченні, під пильним оком Божого Святого Духа Істини, вони виявляються частиною себелюбної, егоїстичної, схильної до виправдань поведінки, яка роками відокремлювала нас від Божої любові і любові інших.

То які методи використовує Бог, щоб змінити нас?

“Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і вогнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа” (1Пет. 1:6-7).

Ось як зростає наша віра! Ми вже читали раніше, як зростає терпеливість, витривалість і стійкість, коли в нашому житті багато труднощів, спокус і проблем.

Я чув, як дехто каже: “Якщо це єдиний спосіб здобути більше терпеливости й віри, то я волію, щоб їх було менше в моєму житті!”

Якщо ви так думаєте, то насправді не довіряєте Богові. Глибоко в душі у вас є сумніви щодо Його задуму і Його любови до вас.

Коли Бог об’явив пророкові Єремії, що він на все життя має піти з євреями у вавилонську неволю, Він також сказав: “Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію” (Єр. 29:11).

Роки страждань у Вавилоні були частиною Божого задуму для Єремії та євреїв. Це був добрий задум – Божий задум – призначений для того, щоб дати їм майбутнє і надію.

Божий задум для вас і для мене також добрий. Чи можете ви повірити Його Слову?

Чому наша віра не може зростати в приємних, необтяжливих обставинах? Вона може, і якщо ми почнемо більше покладатися на Божі обітниці, то саме так і станеться. Але очищення, випробування нашої віри відбувається за обставин, які здатні похитнути нашу рішучість покладатися на Боже Слово, не зважаючи на те, що наші чуття підказують нам. Надто довго ми довіряли нашим чуттям, емоціям, нашому інтелекту, які визначали наші переконання. Ми мусимо позбутися цієї звички, якщо хочемо виявити віру. Пам’ятайте, що віра – це свідоме рішення прийняти те, що ми не можемо побачити чи довести.

Тому, коли Бог каже, що Він усе робить нам на добро, а ми бачимо, що не все гаразд, наша віра зростає тільки тоді, коли ми покладаємося на Боже Слово і дякуємо Йому за все, що сталося.

Як, на вашу думку, зростала віра Авраама?

Чи вистачило б вам віри вийти на гору зі своїм єдиним сином, приготувавшись пожертвувати його на вівтарі за Божим наказом, і все одно вірити, що Бог благословить і помножить ваше потомство через того самого сина?

Якби ви приятелювали з Авраамом і спостерігали за його пригодою у вірі, чи хвалили б ви Бога, вірячи, що коли Авраам і зробить помилку, то Бог все одно оберне її йому на добро?

Тільки Бог може перемінити нас, переплавити нас зсередини. Наша роль – виконувати поради Павла римлянам: цілковито скоритися Йому, повірити, що Він контролює все, і згодом охоче і радісно прийняти – у вдячності й хвалі – усі обставини, які створює Бог, аби відбулося це перетворення в нашому житті.

Як приклад можна навести класичну історію про пастора, який молився про більшу терпеливість. Одного дня він дізнався, що його секретарка захворіла. Її місце посіла волонтерка, яка виявилася найповільнішим офісним працівником, якого пастор коли-небудь бачив. Якийсь час він потай сердився й обурювався, поки нарешті не усвідомив, що нова працівниця була відповіддю на його молитву. Бо як інакше він міг навчитися більшої терпеливості? Він почав славити й хвалити Бога за те, яку Він вибрав йому секретарку, і за нагоду зростати в терпеливості.

Віра і терпеливість – це істотні риси християнського життя. Однак існує ще одна якість, яку ми також мусимо мати; в іншому ж разі ми не до кінця почули Добру Новину.

• “Дбайте про любов…”, – писав Павло коринтянам (1Кор. 14:1).
• “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою“, – сказав Ісус (Ів. 13:35).
• “…Щоб повна була ваша радість, – сказав Ісус, – Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!” (Ів. 15:11-12).

Любов… Любов… Любов… Як християни, ми багато говоримо про неї. Бог є любов, Ісус любить тебе, я люблю тебе. Але деколи нам до болю не вистачає справжньої любові один до одного.

Ісус сказав: “Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!” (Ів. 15:12).

Любов значить для нас більше, аніж будь-що у світі. Ми були створені, щоб любити Бога та один одного. Коли в нас немає любові, з нами відбуваються жахливі речі. Ми відчуваємо біль, образу, страх перед іншими, ненависть і вину.

Наші скалічені емоції, страхи і розчарування, наша деструктивна поведінка – усе це з’являється через брак любові.

Вихователі, психологи, соціологи і всілякі інші експерти розповідали нам, яку роль відіграє любов у розвитку людини; любов, яка приймає, схвалює і вірить в інших; яка терпелива й лагідна, ніколи не чванлива і не заздрісна, ніколи не горда, ніколи не шукає собі винагороди чи користі, не гнівлива і не дратівлива. Вона не пам’ятає зла і не зважає на те, що їй доводиться страждати. Любов, яка вірна, яка вірить у найкраще і сподівається на найкраще, ніколи не радіє через страждання інших, але завжди щаслива, коли перемагає правда. Така любов триває і не слабшає за будь-яких обставин.

Це та любов, яку Бог має до нас і заповідає нам мати один до одного. Це та любов, яка загоює рани давніх кривд, висушує сльози, звільняє від почуття образи і давнього жалю. Це та любов, яка робить нас досконалими і здатними до взаємної любові, без страху бути відкинутими чи зневаженими.

Це та любов, яку греки називали agape, – свідома, раціональна, умисна, духовна посвята. Це та любов, яка є плодом Святого Духа, і коли вона досягає повноти, то притягує інших до свого джерела – Божої любові до нас у Христі Ісусі.

За матеріалами Витанія