Віра є плодом особистого рішення

0
163
У другій проповіді з нагоди Великого Посту, Проповідник Папського дому роздумував над євангелізаційною місією Церкви, яка проповідує Христове Євангеліє. Одним з наслідків цього звіщення є плекання особистих стосунків з Христом та поява рішення, завдяки якому люди здійснюють перехід від того, щоби бути номінальними християнами до справжніх, тобто переконаних і активних у громаді.
 

Пише Vatican News

«Євангелія – це сила Божа для тих, хто вірує», – такою була тема другої проповіді кардинала Раньєро Канталамесси з нагоди Великого Посту, яку він 10 березня 2023 р., виголосив в залі Павла VI для Папи та працівників Римської Курії. У ній він зосередився на темі євангелізації, яка передбачає віру як прийняття безкорисливого дару відкуплення, здійсненого Ісусом Христом.

Євангелізація, яка народжує Божих дітей

Проповідник Папського дому зазначив, що найбільш коротке визначення євангелізації окреслено у першому посланні апостола Петра (пор. 1 Пт.1,12), у якому бачимо, що зміст євангелізації – Євангеліє, а її метод – у Святому Дусі. «Для успіху кожного нового зусилля євангелізації життєво необхідно мати істотне ядро християнського звіщення, і ніхто не підкреслив це краще, ніж апостол Павло у перших трьох главах послання до Римлян. Я переконаний, що від розуміння та застосування його послання до поточної ситуації залежить, чи з наших зусиль народяться Божі діти, чи нам доведеться з гіркотою повторювати разом з Ісаєю: “Ми були зачали, були в муках, але родили хіба що вітер. Ми не дали землі спасіння, і не народжуються більше мешканці на світі”» (Іс. 26,18), – сказав кардинал Канталамесса.

Спокуса діяти так, наче Бога не існувало б

Роздумуючи над першими трьома главами послання до Римлян, проповідник Папського дому зауважив, що послання апостола Павла можна резюмувати у двох тезах: по-перше, яке становище людства перед лицем Бога було після гріха; по-друге, як хтось виходить із нього, тобто спасається вірою і стає новим творінням. Зокрема, зосереджуючись на першій главі (пор. Рим. 1,18-23), він зазначив, що фундаментальний гріх, первинний об’єкт божественного гніву, ідентифікується з безбожністю: відмовою визнати Бога Богом. Йдеться про ігнорування Бога, яке означає діяти так, ніби Його не існувало б. «Це спроба створіння з власної ініціативи, майже через зарозумілість, стерти нескінченну різницю, яка існує між ним і Богом. Таким чином, гріх атакує самий корінь речей; це придушення правди в несправедливості. Це щось набагато темніше й жахливіше, ніж людина може уявити чи сказати. Якби люди знали за життя так, як вони знатимуть у хвилину смерті, що означає відкинути Бога, вони б померли зі страху», – сказав кардинал Канталамесса. Таким чином, у Посланні до Римлян відмова визнати Бога набула форми ідолопоклонства, за допомогою якого поклоняються творінню замість Творця. «Сьогодні ця давня спроба набула нового вигляду. Вона полягає не в тому, щоб поставити щось – навіть не себе – на місце Бога, а в тому, щоб відмінити, начисто і просто, роль, позначену словом Бог. Нігілізм! Ніщо замість Бога», – підкреслив проповідник Папського дому.

Наслідки безбожності

Продовжуючи роздумувати над першою главою Послання до Римлян, кардинал Канталамесса виокремив плоди, які на моральному рівні випливають із відкинення Бога. «З цього виходить загальне розкладання звичаїв, справжній “потік загибелі”, який тягне людство до занепаду. І тут апостол накреслює вражаючу картину пороків поганського суспільства. Однак найважливіше, що слід запам’ятати з цієї частини послання апостола Павла, – це не цей перелік пороків, присутніх, між іншим, також серед стоїчних моралістів того часу. На перший погляд бентежить те, що святий Павло вважає весь цей моральний безлад не причиною, а наслідком божественного гніву (пор. Рим. 1,24,26,28)», – відзначив проповідник Папського дому. За його словами, Бог «не хоче», щоб з людиною ставались подібні речі, але «дозволяє» їх, щоб дати людині зрозуміти, куди веде відкинення Бога.

Євангельський лік

«Де в усьому цьому знаходиться актуальність послання апостола, про яке я говорив? Воно полягає в лікуванні, яке Євангеліє пропонує для цієї ситуації. Воно не полягає в боротьбі за моральну реформу суспільства, за виправлення його пороків. Для нього це було б схоже на бажання викорчувати дерево, усунути листя чи гілки, які найбільше стирчать, або піклуватися про усунення лихоманки, а не про лікування зла, яке її спричиняє. У перекладі на сучасну мову це означає, що євангелізація починається не з моралі, а з керигми; мовою Нового Завіту, не від Закону, а від Євангелія», – продовжив свої роздуми кардинал Канталамесса, переходячи до другої теми перших глав Послання до Римлян: спасіння вірою і нове творіння.

Навернення завдяки вірі

Коли апостол Павло пише, що Євангелія є Божою силою для тих, хто вірує, то одним з вимірів цього є першість Божої дії, де Бог першим простягнув руку грішній людині. Кульмінацією цієї першості є відкуплення, здійснене Ісусом Христом, де ми були виправдані завдяки вірі в Ісуса Христа та спасенні Його благодаттю, як про це пише апостол Павло у третій главі послання до Римлян, яку процитував проповідник (пор. Рим. 3, 23-26). «Чого ми можемо навчитися зі щойно почутого Божого слова? Апостол Павло не говорить до поган, що ліки від їхнього ідолопоклонства полягають в тому, щоб знову поставити під сумнів всесвіт задля того, щоб піднятися від створінь до Бога; до євреїв не говорить, що ліки полягають в тому, щоб повернутися до кращого дотримання Закону Мойсея. Лік полягає не в русі вгору або назад, а вперед: він полягає у прийманні відкуплення, здійсненого Ісусом Христом», – сказав кардинал Канталамесса. У цьому контексті він процитував слова Ісуса, Який закликає покаятися і повірити в Євангеліє (пор. Мк 1,15). «В Його вустах покайтеся не означало, як у стародавніх пророків та в Івана Хрестителя: “Поверніться назад, дотримуйтеся Закону та Заповідей!”; це радше означає: Здійсніть стрибок вперед; увійдіть у Царство, яке безкорисливо прийшло серед вас! Вірте в Євангеліє! Покаятись означає вірити», – зазначив проповідник Папського дому.

Він вказав, що на цьому місці динаміка нового творіння не зупиняється. «У своїй проповіді Ісус пояснить, що означає прийняття Царства, а Павло присвятить усю другу частину свого послання переліченню вчинків або чеснот, які повинні характеризувати тих, хто став новим творінням. Після керигми йде звіщення заклику. Важливим є порядок, якого слід дотримуватися в житті та в звіщенні, з чого почати, оскільки, як уже сказав святий Григорій Великий, “до віри приходять не від чеснот, а досягають чеснот, починаючи від віри”», – нагадав кардинал Канталамесса.

Пріоритет особистих стосунків з Христом

«Що говорить Боже слово Церкві, яка, хоча сама поранена та скомпрометована в очах світу, містить стрибок надії та хоче з новим поштовхом відновити свою місію євангелізації? Воно каже, що необхідно починати заново від особи Христа, говорити про Нього “в часі і поза часом”; ніколи не надавати розмові про Нього вичерпаності або такого уявлення, що це саме по собі є зрозумілим. Ісус повинен бути не на задньому плані, а в центрі кожного звіщення», – вів далі проповідник Папського дому. Він відзначив, що секулярний світ робить усе, щоб тримати ім’я Ісуса на відстані або замовчувати його в усіх розмовах про Церкву, однак саме Христос є силою і життям Церкви. Кардинал Канталамесса процитував уривок з Evangelii gaudium, у якому Папа Франциск закликає відновити свою особисту зустріч з Христом, що є новизною, порівнюючи з попереднім навчанням Церкви про стосунки з Христом, висловлені у сфері католицького душпастирства і духовності. «Справді, такий спосіб уявлення про віру здається нам єдино можливим, оскільки віра більше не є очевидним фактом, який засвоюють діти завдяки сімейному вихованню та шкільній освіті, а є плодом особистого рішення. Успіх місії більше не можна виміряти кількістю вислуханих сповідей і розданих причасть, а тим, скільки людей перейшли від стану номінальних християн до справжніх християн, тобто до переконаних і активних у громаді», – наголосив проповідник Папського дому.

Запалити іскру Христової любові

У контексті пізнання Христа через особисту зустріч з Ним, кардинал Канталамесса зауважив, що для багатьох, навіть охрещених і віруючих, Ісус є персонажем з минулого, а не людиною, яка живе в сьогоденні. «Це допомагає зрозуміти різницю в тому, що відбувається в людській сфері, коли ви переходите від знайомства з людиною до закоханості в неї. Про жінку чи чоловіка можна знати все: як їх звуть, скільки їм років, яку освіту вони отримали, до якої родини належать… І ось одного разу спалахує іскра, особа закохується в ту чи іншу жінку чи чоловіка. Змінюється все. Ви хочете бути з цією людиною, подобатися їй, мати її для себе, боїтеся не сподобатися їй і не бути гідною її», – зауважив проповідник.

Запитуючи, що потрібно робити, щоб іскра, спрямована на особу Ісуса, спалахнула в багатьох людях, він сказав, що вона не запалиться в того, хто слухає Євангелія, якщо вона спочатку не запалилася як бажання, пошук та мета в тому, хто звіщає Євангелія. «Для розради і підбадьорення тих, хто інституційно працює на ниві євангелізації, хочу сказати, що від них не все залежить. Від них залежить створення умов для того, щоб ця іскра запалилася та поширилася. Але вражає вона у найнесподіваніші способи й моменти. У більшості випадків, які я знав у своєму житті, відкриття Христа, яке змінювало життя, відбувалося завдяки зустрічі з кимось, хто вже пережив на своєму досвіді цю благодать, брав участь у зібранні, слухав свідчення, відчував присутність Бога в момент великого страждання, і – я не можу про це мовчати, тому що це сталося і зі мною – прийнявши так зване хрещення Духом», – поділився кардинал Канталамесса.

Залученість мирян до євангелізації

Проповідник вказав на потребу деделі більше у євангелізації покладатися на мирян. «Через нестачу людей, нам, духовенству, легше бути душпастирями, ніж ловцями душ: легше пасти тих, хто приходить до Церкви словом і таїнствами, ніж виходити в море на глибінь ловити рибу вдалині. Миряни можуть компенсувати нам завдання рибалок. Багато з них відкрили, що означає знати живого Ісуса, і прагнуть поділитися своїм відкриттям з іншими», – сказав проповідник, пригадуючи про приклад церковних рухів, які виникли після ІІ Ватиканського Собору.

Другу проповідь з нагоди Великого Посту він завершив словами святого Бонавентури, які вказують з чого почати, щоб відновити наші особисті стосунки з Христом: «Цю найпотаємнішу містичну мудрість ніхто не знає, крім тих, хто її отримує; ніхто не отримує її, крім тих, хто її бажає; ніхто її не бажає, крім тих, хто глибоко запалився Святим Духом, посланим Христом на землю».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.