Рідні бра­ти св. Кирило (Костянтин-философ) та св. Мефодій – це святі на сьогоднішній час – час екуменізму і поєднання Європи. Ці місіонери – апостоли слов’ян – працювали разом ще до остаточного поділу Церкви, залишаючись в єдності і з Константинополем, і з Римом.

Брати походили з по­божної родини з грецького міста Солунь (Тесалоніки). Костянтин мав неабиякі здібності, тому його батько, друнгарій міста, вирядив найменшого із сво­їх сімох дітей вчитися до Константинопо­ля. Після закінчення навчання хлопець став біб­ліотекарем у храмі Хагія Софія. Але життя при дворі майбутньому святому не подоба­лося, і він пішов до монас­тиря над Босфором. Його знайшли і вмо­вили викладати філософію в імператорсь­кій школі. Але й там Костянтин довго не за­тримався. Вирушив на гору Олімп до Біти­нії, де в монастирі перебував його старший брат Мефодій.

Св. Мефодій мав великі здібності до юридичних на­ук, зробив кар’єру на державній службі. Був навіть архонтом, тобто імператорсь­ким управителем однієї із слов’янських провінцій. Однак публічне життя його не задовольняло. Мріяв про служіння Богові у монастирі. У 840 р. він вступив до одного з них, розташованого на Олімпі. Невдовзі став ігуменом, тобто настоятелем. Близько 855 р. до цього ж монастиря вступив і Костянтин. Від­тоді вони разом ділили долю: як місіонери В Хозарському каганаті, а потім у Моравії та Паннонії (нині Угорщина).

У 860 р. за наказом кесаря Михайла III брати вирушили у місіонерську подорож до країни хозар, де розгорілись релігійні суперечки між тамтешніми християнами, юдеями та сарацинами. Св. Кирило вельми старанно приготувався до неї: спеціально вивчив єврейську та арабську мови, щоб вести діалоги з тими і тими. А в Херсонесі він знайшов реліквії папи Климента, якого під час переслідувань у І ст. вислали на ка­торжні роботи до Криму, і привіз їх до Кон­стантинополя.

Невдовзі до Константинополя прибули посли від великого князя Моравії Рос­тислава з проханням прислати на його зем­лю місіонерів. Святі Кирило та Мефодій знали слов’янську мову, тому що в околи­цях їхнього родинного міста Солуні жили південні слов’яни. Після успішного закїнчення місії серед хозар кесар запропонував братам ви­рушити в нову місіонерську подорож, на чолі якої став Костянтин.

На землях Моравії та Паннонії брати запровадили в літургії сло­в’янську мову, використавши грецький алфавіт. Пізніше це письмо назвали глаголицею А коли один з учнів св. Мефодія ввів ще й маюску­ли (великі літери) з грецького алфавіту, письмо стали називати кирилицею. Святі Кирило і Мефодій наважилися на такий сміливий крок, щоб полегшити слов’янам, котрі ще не мали своєї писемності, розу­міння літургійних текстів. Але це нововве­дення стало для святих братів причиною великих страждань і гонінь, зокрема з боку німецьких місіонерів, які працювали на тих теренах. Тоді тільки три мови вважилися священними: єврейська, грецька і латиньська.

З Паннонії брати вирушили до Вене­ції, щоб отримати дозвіл на висвячення своїх слов’янських учнів. Але місцеве духовенство, попереджене ба­варськими духовними, прийняло їх воро­жо. Даремно Костянтин переконував своїх противників, що мова не повинна бути і умовою для прийняття християнства. У Римі перед папою Миколаєм І братів зви­нуватили мало не в єресі. На його виклик вони вирушили до Риму. В той час папа Миколай І помер (867 р.), після нього обра­ли Адріана II. На щастя, новий папа сердечно прийняв місіонерів і наказав висвяти­ти слов’янських учнів Костянтина та Ме­фодія на священиків, а їхні літургійні кни­ги сло­в’янською мовою врочисто покласти на вівтар у храмі Пресвятої Діви Марії.

Костянтин, ніби передчуваючи близьку смерть, залишився в Римі і вступив до одного з грецьких мона­стирів. Тоді ж обрав собі нове ім’я – Кири­ло. А 14 лютого 869 року св. Кирило помер на руках свого брата Мефодія. Папа Адріан влаштував йому врочистий похорон.

Після смерті св. Кирила тягар місіо­нерської праці ліг на св. Мефодія. Папа Ад­ріан II висвятив його на єпископа Моравії та Паннонії, давши йому, як своєму легато­ві, всі місіонерські повноваження. Коли єпископ Мефодій повернувся з Риму до Моравії, то застав зовсім іншу ситуацію. По смерті князя Ростислава в країні пра­вив князь Святополк (870-894), який про­вадив прозахідну політику. Латинський обряд, поширюваний західними місіонера­ми, взяв гору над слов’янським, який з та­кими труднощами запроваджували святі брати. Дійшло навіть до того, що св. Мефо­дія підступно кинули у в’язницю. Звільни­ти його допомогло втручання папи Йоана VIII (872-882), який згодом прийняв слов’янського єпископа в Римі і повернув йо­му всі привілеї.

Після смерті св. Мефодія (885) князь Моймир відновив у Моравії слов’янську церковну ієрархію. Але в 907 р. великомо­равська держава розпалася, слов’янський обряд було скасовано і запроваджено ла­тинський. Проте справа св. Кирила і св. Мефодія не загинула. Слов’янську мову в літургії вживають понад 250 мільйонів православних і греко-католиків.

31 грудня 1980 р. папа Іван Павло II проголосив святих братів покровителями Європи, а день їхнього спомину – святом. Римський Понтифік відзначив їхню діяль­ність такими словами: «Кирило та Мефо­дій вели своє місіонерське і апостольське служіння серед слов’ян в єдності з Патріар­хальною Церквою в Константинополі, а та­кож з Римською Церквою, яка підтвердила їхню місію. Таким чином вони дали доказ єдності Церкви, якої під час їхньої діяльно­сті ще не торкнулося нещастя розколу між Сходом та Заходом».

Переклад з латинського оригіналу тексту ватиканського Декрету про обрання свв. рівноапостольних Кирила і Мефодія небесними покровителями Харківсько-Запорізької дієцезії

Конгрегація у справах Божого Культу та Дисципліни Таїнств

№ 1515/02/L

ХАРКІВСЬКО-ЗАПОРІЗЬКА ДІЄЦЕЗІЯ

Пастирі і вірні Харківсько-Запорзізької дієцезії з давніх часів мають особливу пошану до святих Кирила, монаха, та Мефодія, єпископа.

Тому Його Преосвященство Станіслав Падевський, єпископ Харківсько-Запорізький, беручи до уваги загальне бажання, затвердив, згідно з Правом, святих Кирила, монаха, і Мефодія, єпископа, покровителями Харківсько-Запорізької дієцезії.

Він також у листі від 23 липня 2002 року дуже просить, щоб цей вибір і його ухвалення були затверджені згідно з нормами про призначення Покровителів та Інструкцією «Про визнання партикулярних літургійних календарів з власними текстами бревіарія і святої Літургії» п. 30.

Конгрегація в справах Божого Культу і Дисципліни Таїнств зі свого боку в силу наданих їй повноважень Святішим Отцем Йоаном Павлом ІІ, пильно розглянувши зміст прохання, прихильно поставилася до неї і затвердила святих Кирила, монаха, і Мефодія, єпископа, покровителями Харківсько-Запорізької дієцезії з усіма правами і літургійними привілеями, що виникають з рубрик.

Це в жодній мірі не суперечить іншим розпорядженням.

З палацу Конгрегації у справах Божого Культу і Дисципліни Таїнств,
дня 7 лютого 2003 року.