На війні невіруючих немає

0
325

«Бомбардування нашого міста тривають. Навряд чи проходить день без падіння ракети, снарядів чи дрона. Ми живемо в постійній напрузі. Немає такого часу доби, коли б не було обстрілів. В основному це об’єктів критичної інфраструктури та цивільного призначення. Росія хоче позбавити Україну електроенергії, газу й води. Найгірше в житлових масивах», – каже о. Анатолій Клак MIC, настоятель парафії Пресвятої Родини в Харкові.

Повідомляє КАІ

В інтерв’ю КАІ він просить фінансової та матеріальної допомоги. Що стосується матеріальних речей, то перед зимою потрібні, в основному, генератори, акумуляторні перетворювачі, теплий одяг, ковдри, спальні мішки, консерви та медичні засоби.

Кшиштоф Томасік (KAI): Хто такий о. Анатолій Клак?

О. Анатоль Клак : 23 роки є священиком Згромадження Отців Марянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Я за походженням поляк з Хмельниччини. Навчався в Люблінському католицькому університеті. Чотири роки я був настоятелем парафії Пресвятої Родини в Харкові. Маємо новий храм, освячений у 2017 році, головним будівничим якого був о. Леон Ткачук МІС. Я продовжую справу, розпочату моїм попередником та отцями Марянами. Раніше ми відремонтували храм, який нині є Катедральним храмом Успіння Пресвятої Діви Марії. На сьогодні при Катедрі служать: єпископ-ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії Павел Гончарук, настоятель о. Григорій Семенков, вікарні священники: о. Войцех Стасевич – директор Caritas-Spes Kharkiv | Карітас-Спес Харків та о. Олег Ковиньов

КАЙ: Скільки у вас парафіян?

– До війни у ​​нас було близько 60 вірян. Для порівняння, в інших частинах України парафії нараховують від 30 до кількох сотень вірян, але є й кількатисячні. У нас у Харкові є три храми і три каплмчки. На нашій парафії ми також проводили душпастирство над студентами. В нашому храмі проходили концерти органної музики. Перед початком війни ми готували п’ятьох катехуменів до Святого Причастя. До війни в Харкові було близько 2 тис. католиків.

 

KAI: Харків із самого початку став одним із міст, що зазнали особливої ​​атаки з боку російського агресора, і залишається ним досі. Як ви оцінюєте нинішню ситуацію?

– Я приїхав два тижні тому з України. Це мій перший візит до Польщі, після початку війни, яка вже понад дев’ять місяців триває в нашій дієцезії. Бомбардування нашого міста триває. Не проходить жодного дня без падіння ракети, снаряда чи безпілотника. Ми живемо в постійній напрузі. Немає такого часу доби, коли б не було обстрілів. Ракета з Росії долітає до центру Харкова приблизно за 45 секунд, тому вчасно ввімкнути сирени тривоги складно. Як правило, сигналізація спрацьовує після вибуху. В основному нищать об’єкти критичної інфраструктури та цивільного призначення. Росія хоче позбавити Україну електроенергії, газу та води. Найгірше в житлових масивах. У приватних садибах якось краще обходиться, а от у багатоповерхових будинках – найгірше.

KAI: Як би ви описали Харків? Що це за місто?

Харків – друге за величиною місто України, після Києва. До війни у ​​двомільйонному місті проживало майже 700 тисяч осіб студентів, які навчалися в 40 університетах. Студенти були з усього світу, в т.ч з Нігерії, Португалії, Саудівської Аравії, Ірану, Іраку, тому що Україна пропонувала дешевше навчання, ніж деінде. У деяких університетах заняття велися англійською мовою.

KAI: Скільки людей залишилося після початку війни?

Коли почалася війна, половина міста виїхала першою хвилею евакуації. Після трьох тижнів боїв почалася нова хвиля. Наприкінці березня, коли над Харковом ще літали російські літаки, близько 16:00 годю місто виглядало мертвим. Не раз, перебуваючи в місті, мені доводилося шукати притулку від російських нападів. Одним словом, було жахливо. Весь час люди перебували в стані страху та невизначеності. Крім того, ми боялися, що росіяни увійдуть і захоплять місто. На початку війни російська бронітехніка встигла проїхати під одним із торгових центрів, але українські військові її знищили. Диверсанти, одягнені в українську форму, також нишпорили і навіть убили кількох міліціонерів, у форму яких вони переодягнулися і продовжували нишпорити, знищуючи напр. дві машини швидкої допомоги. Нарешті їх розстріляли.

 

Нагадаємо, Харків знаходиться за 40 кілометрів від російського кордону. Наш храм о 5.00 ранку 24 лютого опинилася в районі бойових дій. Російська армія була за 5 км від нас. Ми відразу опинилися в зоні найбільшої небезпеки. Найбільше боялися чеченців. Існувала велика, пряма загроза життю, тому, змушені були виїхати всі монахині. Росіяни хотіли оточити і захопити місто. Завдяки дуже добре проведеним оборонним діям їм це не вдалося, але на кілька місяців, вони окупували половину Харківської області. Найбільше постраждали історичні будівлі в центрі міста. Слава Богу, осколки снарядів лише незначно пошкодили листовий метал на даху нашого храму. Але найбільше ризикував кафедральний храм та його околиці.

Якось у проповіді я сказав, що це дурна війна. Після Меси один чоловік мені звернув увагу, щоб я так не говорив, бо це ображає тих, хто захищає Україну. Україна не хотіла цієї війни і не була до неї готова. Розруха на окупованих територіях величезна. Там люди досі не мають світла, газу та води. Вони часто збирають дощову воду в контейнери, але мають проблему з таблетками для очищення питної води.

KAI: Як Церква допомагає мешканцям міста?

Від початку війни єпископ Павел Гончарук, ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії, та єпископ-помічник Ян Собіло особисто координували допомогу мешканцям Харкова та Запоріжжя. У перший тиждень війни евакуаційні потяги вирушили на Західну Україну, до Львова, Перемишля та інших міст. До Харкова вагони повернулися порожніми. Длмовившись з персоналом, ними почали надсилати гуманітарну допомогу. Особисто єпископи, директор дієцезіального Карітасу о. Войцех Стасевич, віряни з харківських парафій та волонтери розвантажували вагони з гуманітарною допомогою для Харкова. Це була перша допомога Католицької Церкви з Польщі та інших країн. Найбільше ми отримуємо від Карітасу Люблінської архідієцезії. Отець Войцех Стасевич ділиться гуманітарною допомогою з нашою парафією, щоб ми могли допомогти жителям нашого району.

KAI: Яка співпраця з іншими конфесіями?
 

– Хороші стосунки з іншими конфесіями, окрім представників Православної Церкви Московського Патріархату. Вони ніколи не були присутні на жодній екуменічній молитві під час Тижня молитов за єдність християн. На другому місяці війни я зустрів православного священика Олександра та його дружину Світлану з Православної Церкви України (ПКУ), які сховалися в підземці нашого району Олексіївки. Колись я там служив Месу для блилько 40 бажаючих. О. Зараз Олександр є капеланом військової частини. Ми разом благословили присутніх. Єпископ Харківський ПКУ Митрофан (Бутинський) є другом наших єпископів і настоятеля кафедрального собору. Ми дуже добре співпрацюємо з греко-католиками та єпископом Василем Тучапцем. У нас також хороші відносини з представниками іудаїзму та ісламу.

KAI: Яку допомогу ви отримуєте від Польщі?

– В основному нашій парафії та людям, яким служимо, допомагає о. Лукаш Вісьневський MIC, директор Центру Марянських Помічників у Варшаві та інші марянські парафії у Польщі. Не можу не згадати про сердечність і допомогу, яку я неодноразово отримував для потребуючих жертв війни від Генеральної Настоятельки с. Максимілли Плішкі зі Згромадження Сестер Служебниць з Дембіци. Вони збирають кошти, закуповують та організовують перевезення з гуманітарною допомогою  для Харкова. Як тут не подякувати настоятелям з парафії Матері Божої Милосердя у Варшаві в Стегнах, парафії св. Миколая в Бохні, парафії в Кросценку над Дунайцем і парафії в Новому Сончу-Пянткова?

Матеріально та фінансово нас підтримує Фундація «Допомога полякам на Сході» та Фундація «Свобода і демократія». З третього місяця війни ми отримуємо багато  допомоги для Полтави, Києва та Харкова завдяки ініціативі пані Елі з Лондона. Зараз також готується великий гуманітарний вантаж до Харкова. Малгожата Мішталь і її син також нам дуже допомагають, де тільки можливо, збирають для нас різного роду статті та надсилають їх в Україну. Людей, які нам допомагають, багато, і всіх неможливо перелічити.

Також ми ділимося своєю допомогою з військовими, передаючи їм, наприклад, перев’язувальний матеріал, ліки, «натовські» аптечки, які комплектуємо самі, плащі, зимові куртки, спальні мішки, взуття та ковдри.
 

KAI: У нинішній ситуації більше потрібна матеріальна чи фінансова допомога?

Я вважаю, що фінансова допомога зараз більш корисна, тому що в магазинах можна купити практично все. Також не варто забувати, що таким чином підтримується українська економіка. Завдяки фінансовій допомозі, ми економимо на транспортних витратах, які зараз дуже великі. Крім того, особисто для мене готівкою легше і простіше розраховуватися.

КАЙ: Ми живемо надією, що війна скоро закінчиться, а поки що треба допомагати Україні. Що вам зараз найбільше потрібно, особливо перед зимою?

Війна може закінчитися через рік. Дай, Боже! Звісно, ​​якщо закінчиться раніше, ніхто проти цього протестувати не буде (сміється). Ми всі мріємо, щоб Путін капітулював. Нехай перестануть гинути люди по обидва боки фронту. Найбільше нам потрібна молитва, бо це найцінніша зброя. На війні невіруючих немає. Моляться всі: і християни, іудеї, мусульмани. Що стосується матеріальних речей, то перед зимою нам потрібні, в основному, генератори, перетворювач для акумуляторів, теплий одяг, ковдри, спальні мішки та консерви, а також медичні засоби (знеболюючі, морфін, протизапальні, антисептики).

фото. Губерт Щипек (KAI)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.