21 листопада в Римсько- католицькій Церкві спомин
Введення у храм Пресвятої Богородиці
Чи можливо оселитись перед Обличчям Бога?
«У святому наметі перед ним я служила, і укріпилась я у Сіоні.
У місті улюбленім він оселив мене, і в Єрусалимі – влада моя»
(Сир. 24,10-11)
Церква неустанно нагадує нам про «таємниці» життя Пресвятої Богородиці впровадженням споминів і свят, які проливають на них світло і дають можливість нам ще раз задуматись над ними, щоб зрозуміти, як ці події з життя Марії можуть змінити наші відносини з Богом. Введення у храм Марії є для нас такою самою таємницею, як усі інші події з Її життя, бо про життя Матері Бога з Євангелія можна почерпнути дуже мало відомостей .
У літургічному календарі Католицької Церкви спомин Введення у Храм Пресвятої Богородиці – це день 21 листопада, у Східній Церкві – 4 грудня. У візантійській традиції цей день відзначається як урочиcтість – Введення у Храм Пресвятої Богородиці (Введение Пресвятой Богородицы во Храм). У Східній Церкві панує переконання, що Марія наспpавді була віддана на служіння у храмі. Підтверджують це вислови багатьох церковних письменників Східної Церкви. День введення Марії в храм, можна вважати святом приуроченим до освячення «нового храму Пресвятої Діви Марії», який був збудований при Єрусалимській святині у 543 році.
Спочатку це свято відзначали тільки в Єрусалимі (ймовірно вже у VI ст.). Згодом, починаючи від VIII ст., воно поширилось на весь Схід. За ініціативою Папи Григорія XI, у 1372 р. Введення у Храм Пресвятої Богородиці почали святкувати також у Авіньйоні. А Папа Сикст V, у 1585 p, поширив його на всю Церкву.
Основним джерелом появи цього свята є апокрифи, адже саме з них ми можемо черпати відомості про подію введення Марії до Храму. Можливо, свою роль також відіграв паралелізм свят Марії і Ісуса. Оскільки є свято Зачаття Ісуса (25 III) і Зачаття Марії (8 XII), Народження Ісуса (25 XII) i Народження Марії (8 IX), Вознесіння Ісуса і Внебовзяття Марії (15 VIII), то природним є поряд із святкування Жертвування Ісуса в Єрусалимському Храмі (2 II) святкування Введення у Храм Пресвятої Богородиці.
Хоч цей спомин не має жодного історичного підтвердження, все ж дає поштовх для теологічних роздумів. На що, все ж таки, Церква хоче звернути нашу увагу цим спомином? І які паралелі цієї події з нашим сьогоднішнім життям можна провести? Чи можуть ці події у чомусь нам допомогти або щось пояснити?
Єрусалимський храм, як Свята Земля
Храм завжди був особливим місцем Божої присутності. Спочатку таким місцем була Скинія, коли розмовляти з Богом «обличчя в обличчя» міг тільки Мойсей! «Не з’явився більше такий пророк в Ізраїлі, як Мойсей, з яким Господь розмовляв віч-на-віч» (Втр. 34,10). Після збудування Єрусалимського храму царем Соломоном, Бог сказав: «Тепер я вибрав і освятив дім цей, щоб моє ім’я було там повіки; очі мої й серце моє будуть там по всі часи» (2 Хр. 7,16).
Не забуваймо також, що це був єдиний юдейський Храм, до якогo кожний єврей раз на рік мав здійснити прощу. Там, перед Обличчям Бога, вибраний Богом Первосвященик звершував богослужіння і здіснював «жертви громади» (покутні або мирні). Брати участь у богослужінні у Храмі можна було тільки після ритуального очищения, щоб служіння священика було миле Господу, а молитва була прийнята і вислухана. До Святеє Святих міг заходити тільки вибраний Первосвященик і тільки раз на рік!
Єрусалимський храм був гордістю євреїв, а також місцем усіх важливих подій їх життя. Треба відзначити також, що це був Храм у якому відбувались усі релігійні обряди, зокрема ті, про які ми знаємо з Євангелія: заручини Марії з Йосипом; а також сюди, до цього ж Храму, принесуть Дитятко Ісус, щоб жертвувати Його Богу; тут, розгублені Батьки серед учителів Святого Письма знайдуть маленького Ісуса, якого загубили, повертаючись з прощі. А ще пізніше власне в цьому храмі буде проповідувати Ісус…
Мешканці Храму або хто може у ньому оселитись?
Святе Письмо згадує людей, які були постійними мешкaнцями Єрусалимської святині. Це були вибрані особи, інакше «помазанці», які пройшли спеціальну церемонію єлеопомазання, посвяти, а перед тим обряд додаткового очищення від гріхів. Серед них теж були пророки і пророчиці Старого Завіту.
А ось як Євангеліє описує служителя храму, старця Симеона: «Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. І Дух у храм припровадив його» (Лк. 2,25-32), і також пророчиця Анна, «що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами» (Лк. 2,37). Власне ці постійні мешканці Божого Дому, ті що перебували з Богом нерозлучно, служачи і молячись у Храмі, могли стати тими, хто розпізнає Месію в Дитятку, яке принесли Йосип і Марія до Єрусалимського храму…. І це тому що, вони були ті, які постійно перебували з Богом у Його Живій Присутності.
У наш час теологи і науковці, вивчаючи Святе Письмо, зробили висновки, що в час функціонування Єрусалимської Святині існували чоловічі і жіночі групи людей, які були призначені для служби в Скинії і у Храмі (Ез. 38,8; 1 Сам. 2,11а також Лк. 2,37). Жінки, які мали служити в святині, мешкали в кімнатах прилеглих до Храму (2 Цар. 23,4.7;1 Хр. 9,26.27.33). Біблійні дослідники стверджують, що дівчатка, які виховувались при храмі, виконували переважно ручну працю: наприклад, ткали тканину Завіси Скинії Зібрання, яка відділяла Святеє Святих, де перебував Ковчег Заповіту, або також літургійні шати священиків (французький бібліст Фредерік Манс).
Чому Марія була введена у Храм і посвячена Богу?
Свята Анна, мaтір Марії, яка довго була бездітна, наполегливо просилa Бога про народження дитини і не втрачала віри. Протоєвангеліє Якова розповідає, що на звістку від ангела, про зачаття нею дитини, жінка так зраділа, що дала обіцянку, присягаючись Богу: «… чи буде дитина хлопчиком чи дівчинкою, віддам її в дарі Господу, Богу моєму, і буде йому служити до кінця днів свого життя» (ПротоЄвЯк 4,40-41).
Згідно з апокрифічною розповіддю, трирічну Марію зустрів у Храмі священик Захарія, власне той, який – кільканадцять років опісля – став батьком Івана Хрестителя. За східною традицією – Марія самостійно піднялaсь по п’ятнадцятьох сходинках до храму в обійми священика Захарії, який увів Її у Святеє Святих, місце, куди він сам мав право зайти тільки один раз на рік. У юдаїзмі Святеє Святих окреслюється, як місце, де фізично відчувається присутність Бога.
Що повчального є в події Введення в Храм Пресвятої Богородиці?
Довгоочікуване народження дитини для батьків похилого віку було великою радістю. Напевно, розважаючи по-людськи, їм було невимовно важко розлучатися з дитиною. Їх обіцянка віддати єдину дочку на службу Богу, своєму Єдиному Господу, якому у всьому завдячували, спричинили, що життя ще дитини Марії остаточно було посвячене і віддане Богу. І як бачимо, їх жертва була в повні прийнята Богом і принесла радість нашого Вибавлення!
Життя Марії від початку було чистим! Так, Вона усе своє життя була віддана Богу – починаючи від моменту Непорочного Зачаття, яке було тою ласкою, що вчинила Її бути гідною перебування з Богом дуже близько. Потім час Її дитинства: народження, а згодом жертвування у Храмі…
Ще на початку створення світу Марія була предбачувана в Божому плані для виконання великої місії вибавлення. Вибрана Божим Провидінням, щоб стати Матір’ю Спасителя, і після введення Її у храм стала даром для Отця. Сама подія введення до храму означала віддання особи на виключну службу Господу, на визначений час і підтверджувала виконання юдейських звичаїв, які окреслені у Старому Завіті: «Ніхто обітований з-між людей не може бути викуплений: він має таким померти» (Лев. 27,29).
Деякі автори, черпаючи відомості з апокрифів, стверджують, що Марія перебувала у Храмі приблизно 12 років. Впродовж цього часу Вона віддавалась молитвам і слyжінню, навчалась мудрості від служителів храму, вслухалась у Слово Живого Бога у Його присутності. До своєї місії, бути Матір’ю Бога, Марія готувалась старанно і віддано – про що свідчать Її слова: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Церква у цей день вшановує передусім жертву, яка була здійснена в душі Марії на початку Її свідомого життя за натхненням Святого Духа. Тому Пречиста Діва сама стала найдоскoналішим Храмом, ніж будь-який храм, збудований людськими руками.
Чи можна поглянути на подію введення Марії до Храму, як на початок Її особистого «адвенту», очікування на ангельськy звістку, що Вона має стати Матір’ю Спасителя? Можливо саме в цей час перебування у Святині в Присутності Живого Бога, якому була посвячена ще в лоні матері, Вона вчиться досконалого послуху Його Слову і тому, коли приходить час Благовіщення, дає ангелу сповнену покори i любові відповідь, стаючи «земною» Матір’ю Втіленого Слова Бога, а також і нашою….
Як в наш час можливо посвятити себе службі Богу в Святині?
У наш час немає звичаю жертвувати своїх дітей на службу у храмі Богу, але усіх нас свого часу принесли чи привели батьки у храм, щоб охрестити. Ми завжди повинні пам’ятати про цю подію, і про те, що ми є діти Бога і Йому посвячені через Таїнство Хрещення. Бо під час цього Таїнства Бог до кожного з нас промовив «ти є мій син (дочка) улюблений (улюблена)»! Відтак, Він завжди радий нас бачити у своєму Домі – Церкві, і запрошує нас на Святу Літургію, адорацію Пресвятих Дарів, просто на молитву. Тобто, на перебування з Ним, у Його присутності, сам-на-сам, як з Другом, щоб ми могли Йому, як найкращому приятелю, розповісти усе, що нас непокоїть, усі тривоги свого серця…
Ставання перед Божим Обличчям, у Його Святій Присутності, не є легким. Це вимагає праці над собою і боротьби зі своїми вадами, а ще більше, щоденного навернення, якому може допомогти часте Таїнство Сповіді, а також, очищення серця вчинками покути і вчинками милосердя.
Прикладом посвяти себе і свого життя без решти, на службу Богу в наш час є черниці і ченці кляузурові (закритих орденів). Такими людьми також є священики, монахи і монашки. Ті, що вступають до орденів і згромаджень, втілюючи у життя євангелічні поради, вони складають Богу три обітниці: чистоти, послуху і вбогості, яким залишаються вірними до кінця свого життя.
Люди світські також можуть обирати дорогу вступу до світських орденів, щоб могти більш досконало наслідувати євангельські поради у світському стані й таким чином більш досконало служити Богові та іншим.
Дорога посвяти себе на службу Богу, для тих, хто на неї вступив, вимагає щоденої пожертви, самозречення, вміння надавати перевагу потребам інших перед своїми власними… усе має стати службою в Присутності Живого Бога!
Але не тільки ці вибрані люди покликані до такого служіння, кожний християнин запрошений до нього Таїнством Хрещення і кожен може вибрати у Церкві спільноту для його здійснення. Це може бути, наприклад,: молитовне служіння, участь у спільноті „Живoго Розарію” чи харизматичній спільноті «Живий вогонь» або допомога потребуючим і відвідування самотніх і хворих… Для молоді є свої можливості. Наприклад, спільнота Францисканської молоді…. і дуже-дуже багато інших спільнот, які є при нашому храмі.
Кожна посвята себе Богу у служіні веде нас до потреб інших людей, а так здійснюється найважливіша заповідь Божа, про яку нам говорить Ісус і яку реалізувала у своєму житті достеменно Непорочна Діва Марія, віддана у Храмі Богу: « Перша – Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (Мк. 12, 29-30).
***
Перебування з Богом з очищеним серцем у Його Церкві перед Його Обличчям, неодмінно зродить у нас бажання посвятити себе Богу і виконувати Його волю у нашому житті. Це бажання ніколи не буде гаснути, якщо ми неустанно будемо вдивлятись у Непорочну Діву Марію, нашу небесну Матусю, намагаючись зрозуміти приклад Її життя і посвяти Її Богу без решти! Aдже Вона була введена батьками до храму і залишилась вірна своєму Творцеві на завжди, залишаючись завжди вільною у своєму виборі.
Ця любов і покора нашої небесної Матері, а перед тим Її батьків, вказує нам, що ми, як наша Мама, маємо з тугою за Богом у серці шукати Його у храмі на кожній Святій Літургії. А Живий Бог, нескінченне джерело Любові, дасть нам сили виконувати свої щоденні обов’язки, розв’язувати важкі стосунки, поборювати наші багаточисельні недоліки, духовні чи фізичні, а може навіть матеріальні…
„ГОСПОДИ, НАШ БОЖЕ, ВЧИНИ, ЩОБ МИ ЗНАХОДИЛИ РАДІСТЬ У СЛУЖІННІ ТОБІ,
БО ТРИВАЛЕ І ДОСКОНАЛЕ ЩАСТЯ МОЖЕМО ЗНАЙТИ ТІЛЬКИ У ВІРНІЙ ПОСВЯТІ ТОБІ, ТВОРЦЮ УСЯКОГО ДОБРА,
ЧЕРЕЗ ГОСПОДА ІСУСА ХРИСТА, ТВОГО СИНА,
ЯКИЙ З ТОБОЮ ЖИВЕ І ЦАРЮЄ В ЄДНОСТІ СВЯТОГО ДУХА, БОГ НА ВІКИ ВІЧНІ»
(Колекта XXXIII неділі)
За матеріалами Санктуарій св. Антонія, м. Львів
