Вислухана молитва сестри монахині, яка загинула, рятуючи Пресвяті Дари…

0
153

I частина. Біографія
У триваючому беатифікаційному процесі другої групи 122 мучеників Другої світової війни серед кандидатів на проголошення блаженними є постать сестри Хілярії Емілії Глувчинської зі Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії (гонораток).

Її надзвичайність полягає в умінні єднати глибоке духовне життя з повнотою життя серед людей, в тому числі з працею медсестри. Вміла також зарадити у складних ситуаціях, що вимагали відваги та мужності. Оточуючі знали її як незвичайну, жертовну медсестру, котру цінували за професійні здібності. Обдарована від Бога багатьма благами, сестра Хілярія називала себе «одне бідне ніщо», «безодня бідності», «ходяча гордість і нестерпна злість», так само підписувалась і в листах. Вела глибоке внутрішнє життя і переживала надзвичайні духовні стани, про що знали тільки сповідник та співзасновниця Згромадження Слуга Божа Анеля Роза Годецька (1861 – 1937).

Замолоду с. Хілярія жила в глибоких стосунках любові до Бога. Звідти теж зродилося її чернече покликання: «Прийшла [до Згромадження ]для того, щоб краще служити найсолодшому Ісусові, більше любити, а особливо терпіти, відплачуючи любов’ю за любов, терпінням за терпіння…» Вдивляючись в Божественного Нареченого, помічала та оточувала молитвою тих, хто Йому найдорожчий – грішників. Великим прагненням її серця було, щоб вони пізнали Любов. Жила в дусі відречення та покути за священиків, які віддаються служінню в таїнстві покаяння, а також за людей, які не хочуть користати з цього таїнства. Сама досвідчила багато упокорень з боку сатани в очікуванні моменту сповіді. Хотіла, щоб на неї не звертали жодної уваги, а навіть щоб нею погорджували. Однак своєю поставою збуджувала зацікавлення багатьох людей, часами ставала приводом контраверсії, і навіть обурення… Ким вона була?

Слуга Божа народилася 9 травня 1887 року на території Любельського Полісся в Свєрщові. Охрещена тижнем пізніше у віддаленому близько 4 км храмі св. Станіслава у Верещині, оскільки в рідній місцевості була тільки православна церква. Її батьки, Степан та Юзефа Вєжховські, котрі служили у маєтку панича, виховували її в дусі глибокої віри та змалку навчали молитви і праці над собою. Пригадує, як вчилася пробачати в щоденному житті: «З Твого настільки люблячого найсолодшого Серця спливає та благодать, що від наймолодших років дала мені зрозуміти, що старалась в тому [йдеться про прощення на щодень] тренуватись, але часто падала, поки навчилась цього. О Ісусе, мій Ісусе… як же лагідно та милосердно, мій найсолодший Ісусе, Ти допомагав мені, коли я падала, знову піднімав мене для тренування в чесноті. Ісусе, мій Ісусе… хай Тобі буде подяка нескінченна…» З особистих записів Емілії виникає, що вона була дуже зв’язана зі своєю родиною. На сьогодні однак немає інформації про долю її рідних.

Попри сільську атмосферу молода дівчина закінчила початкову школу (4 класи) і покинула рідну домівку. Втекла?.. Так! Але…від кандидатів, що просили її руки, тому що прагнула присвятитись службі Богу. Прибула до Ченстохови, де почала працювати на фабриці швеєю. Там знайомиться з безгабітовими «фабричними сестрами» – Малими Сестрами Непорочного Серця Марії.

6 січня 1912р у Ченстохові Емілія розпочала свою чернечу формацію. До новіціату її прийняли через 2 роки, 14 січня в Новому Місті над Пилицею, давши ім’я Хілярія від Імені Ісуса (зміна імені є традицією серед сестер і до сьогодні як знак «смерті для світу» і початку нового життя).

Нове Місто над Пилицею на той час знаходилося на території, що була окупована російськими військами. В тамтешньому монастирі на правах указу царя Олександра ІІ про скасування орденів в Польському Королівстві від 1964 р. перебували отці капуцини, а серед них – блаженний Гонорат Козьмінський, засновник Малих Сестер Непорочного Серця Марії. Капуцини до Нового Міста були вислані з Закрочима, що неподалік Варшави, в 1892році. Тільки від 1905 р., їм дозволили відкрити новіціат і приймати нових братів (після 8 років та 8 місяців відмовлення дев’ятниці в цьому намірі; наймолодший отець тоді мав 60 років…).

28 липня 1914 року в Сербії розпочалася Перша світова війна. Росія, союзник Сербії, починає мобілізацію – і вже 31 липня 1914 року в Новому Місті з’являються плакати, де Німеччина оголошувала війну Росії. Помешкання сестер гонораток, в якому проживала с. Хілярія, було частково зайняте російськими солдатами, а пізніше в жовтні 1914 року – німецькими, які на першому поверсі розмістили лікарню для поранених. Коли німці відступили, Нове Місто опинилося на території, яку обстрілювали обидві сторони конфлікту. Канонада була дуже інтенсивною, місцеві жителі навіть вже звикли до обстрілів та до бомбардування з аеропланів і переважно ховались в погребах, а також у підземеллях монастиря отців капуцинів. Сестри також переховувалися в підземеллях капуцинського храму, що знаходився неподалік. Під час боротьби (що тривала 48годин) с. Хілярія була єдиною з сестер, хто не залишив домівки, та готувала сестрам їжу. Згадує учасниця тих подій, м. Роза Годецька: «Ввечері с. Хілярія приносила нам суп, який могла приготувати лише тоді, коли темніло, щоб німці не побачили диму. Ця дорога сестра не боялась нічого і лишалась стерегти будинок. (…) Покійні вже сестри Себастьяна та Оттона боялися вийти навіть до монастиря, тому ховались в старому погребі, взявши свою постіль, і сиділи на картоплі, всього позбавлені. Але в цьому не можна нікого звинувачувати, бо страх має великі очі, і не кожен має достатньо сил, щоб його опанувати, оскільки це не завжди залежить від людини».

Остаточно Мати Співзасновниця, Слуга Божа Анеля Роза Годецька, з благословенням о. Гонората вирішила залишити Нове Місто над Пилицею. Разом з 10 сестрами-новіціатками 14 травня 1915 року вона вирушила через Варшаву до Денебурга (тепер Даугавпілс, Латвія), а пізніше до Вільнюса. Подорож була нелегкою. Спочатку сестри поїхали потягом з Варшави. Тут також с. Хілярія робила те, що на перший погляд здавалося неможливим. Для цілої групи сестер, в тому числі для Матері Співзасновниці, їй вдалося на переповнений потяг, куди дістатись навіть на сходинки вже було досягненням, взяти квитки в… вагон вищого класу (спочатку квитки вони придбали в інший вагон), і це цілком легально – до часу, поки не знайдуться для них інші місця.

У Вільнюсі сестри перебували довший час. С. Хілярія склала перші чернечі обітниці 1 травня 1916 року та працювала в кухні для бідних аж до 1918 року, після чого повернулась до Польщі. Після відповідного приготування від 7 квітня 1920 року розпочала працю медсестри в інфекційній лікарні Ченстохови, також опікувалась хворими сестрами в генеральному домі по вул. Кляшторній. 19. В 1926 – 1930 роках, коли виникала потреба, заміняла медсестер в інфекційній або резервній лікарні в Ченстохові. Була цілковито віддана хворим, і при цьому швидка та інтелігентна. Бачачи, як лікарі ставили неправильний діагноз, почала сама вивчати медичні книги, в основному про трави, і лікувати хворих за допомогою лікарських трав, що принесло позитивний результат. Таким чином, вона здобула довіру і велику пошану в пацієнтів. Стала для них авторитетом, що, звичайно ж, не подобалось лікарям з цієї лікарні. Тому її перевели на нічні зміни, щоб утруднити контакт з хворими, а коли й це не допомогло, в 1931році її остаточно звільнено з праці в лікарні. Тоді с. Хілярія почала опікуватись хворими сестрами в генеральному домі.

Також періодично вона перебувала в інших домах Згромадження, наприклад, у Пісках біля Челяді, Любліні, Цєхоцінку, щоб там опікуватись сестрами, які потребували медичної допомоги. Всюди опікувалась хворими з героїчною відданістю та жертовністю. Вирізнялася також любов’ю до убогості та духом покаяння. Мати Франциска Лендзька, яка разом зі Слугою Божою була в новіціаті, пригадує, що с. Хілярія, прагнучи уподібнитись до убогого Христа, вибирала завжди все найгірше (наприклад, жила в коморі під сходами), обмежувала себе щодо споживання їжі та щодо сну. Ніколи не казала, що стомлена. В тяжких хвилинах особливо єдналася зі своїм Улюбленим: «Через декілька неділь опіки над паралізованою сестрою почулася безсилою. Одного разу не змогла підняти хвору вище на подушки, і просто стояла безпорадна. (…) Тільки намагалася підняти її, здавалося, що крижі от-от переламаються, і не могла поворухнутись. Тоді сказала: «Ісусе… я ж з Твоєї волі тут, допоможи мені, Тобі ж ніщо не є тяжким». Деякий час навіть не дивилась на хвору, що зсунулась з подушок, а потім спробувала ще раз підняти, хоча б трошки. Та здалося, що це вже була не та сестра – підняла її без проблем і відразу почула: «Дивись, як Я тобі допомагаю».

Вічні обітниці склала 5 листопада 1924 р. в Ченстохові. Через два роки разом із сестрою Домініком Юзефою Мурашевською, хворою на рак, що поширився вже на печінку та черевну порожнину, с. Хілярія молилась дев’ятницю за заступництвом святої пам’яті о.Гонората Козьмінського OFM Cap – капуцина (1829 – 1916), і була свідком зцілення хворої. Це чудо стало приводом до беатифікації капуцина. Вела глибоке внутрішнє життя, і вже під час перебування у Ченстохові переживала надзвичайні духовні стани, про що знали тільки Мати Анеля Роза Годецька та сповідники ( в роках 1928 – 1932 рр. ним був о. Степан Шаварин OSPPE І, в 1931р. – о. Юрій Імєля, в 1932-1933 рр. – о. Прокоп Ровенський OFM Cap, в 1933-1936 рр. – о. Ільдефонс Новаковський SJ і в 1933-1939 рр. – о. Людвіг Шепета). Ісус Христос покликав її до винагороджувальної жертви зі свого життя, між іншим, за священиків, богопосвячених осіб, і особливо за навернення маріявітів. Однією з форм покаяння була щоденна сповідь в цих намірах. В такий спосіб сповнювалося тихе духовне мученичество. Сестра намагалась приховати свій духовний стан від людського ока. З цією метою блазнювала або вживала дитячих слів. Це звичайно ж, було причиною того, що від неї відвертались оточуючі. Щоденні сповіді с. Хілярії збуджували контраверсію в ченстоховському середовищі. З цієї причини було прийняте рішення перевести її до Нового Міста, що й сталося в серпні 1932р. Там вона працювала медсестрою в новіціатському домі. Оскільки с. Хілярія не знайшла там відповідної духовної допомоги зі сторони сповідників, у лютому 1933р. прийнято рішення про наступну зміну її місця перебування – цим разом сестра була переведена до Варшави, на вул. Пивну, 43. У Варшаві с. Хілярія була адміністраторкою будинку та гуртожитку для дівчат, яким керували сестри. Служила також своїми медичними знаннями. Там застала її Друга світова війна. С. Хілярія, в міру своїх організаторських здібностей, була визначена коменданткою дому.

Пам’ятного дня 17 вересня 1939 року (неділя) німецькі війська взяли в оточення варшавське «старе місто». У неділю 17.ІХ.1939 р. німці бомбардували цю частину Варшави – все тривало близько півтори доби. Горів Королівський Палац, кафедральний собор та багато інших будинків міста. Сестри вранці пішли до єзуїтського храму, що по вул. Святоянській, прагнучи взяти участь у Св. Месі, але святиня також потерпіла від бомб і люди лишились ув’язненими всередині. Незважаючи на це, с. Хілярії вдалось вибратись на волю і вона побігла, щоб урятувати Пресвяті Дари в домашній каплиці. Щоб подолати такий відрізок дороги, потрібно було мати велику мужність, бо пересуватись треба було під градом куль, а до каплиці вів засклений перехід. Будучи вже біля дарохранительниці, сестра була тяжко поранена в бік та черевну порожнину, і осунулась на завали перед вівтарем. У такій позиції знайшли її мешканці будинку, коли зайшли до каплиці. С. Хілярія мовчки кивнула головою в сторону дарохранительниці. Пресвяті Дари та помираючу с. Хілярію було забрано. Прийшов отець єзуїт і уділив їй розгрішення, після чого санітари забрали її на носилках до рятівничого пункту. Сестри шукали Хілярію в лікарнях та рятівничих пунктах, але ніде не знайшли жодної інформації про неї. Похована разом із багатьма вбитими жителями Варшави правдоподібно в одній із братських могил. Таким чином виконалась її заповідь про незвичайні умови. в яких помре.

Як пригадує с. Рита Гузіковська, заступниця настоятельки в Варшаві, с. Хілярія завжди прагнула, щоб зникнути з лиця землі, не роблячи навкруги себе розголосу. В щоденнику слугиня Божа виразила своє велике прагнення: «Ісусе, мій Ісусе, Ісусе найсолодший, окрім любові до Тебе нічого не прагну, о мій Ісусе, щоб тільки могла пролити власну кров і з’єднати з Твоєю на подяку, що так лагідно підтримуєш найбідніше творіння…»

Здається, молитва ця й була вислухана 17.ІХ.1939р., коли сестра загинула, рятуючи Пресвяті Дари. С. Хілярію було приєднано до групи 122 мучеників Другої світової війни, беатифікаційний процес яких почався 17 вересня 2003 р. у Варшаві. А 14 листопада 2003р. в Ченстохові відкрито її допоміжний процес, який завершився 6 грудня 2005 року.

Джерело: Малі Сестери Непорочного Серця Марії

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Введіть свій коментар!
Введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.