Єпископ Станіслав Широкорадюк: «Ювілей – це нагода до подяки Богові»
7 жовтня, у свято Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію, монастир сестер-кармеліток, що під Харковом, святкував 25‑річчя свого заснування.
Необхідність молитовного «запліччя» відчував перший післявоєнний настоятель парафії Успіння Пріснодіви Марії о. Юрій Зімінський МІС. На той час кармелітська спільнота вже була у Києві. Тому він звернувся з пропозицією відкрити монастир у Харкові до київських сестер. Поблизу Харкова у с. Покотилівка знайшовся недорого покинутий будинок робочого гуртожитку. Стан його був жахливий. Але отець Юрій настільки палав ідеєю створення монастиря і впевненістю у Божій волі що до цього, що запалив серце с. Маріолі Ставяж, яка на той час перебувала у київському Кармелі, а згодом переконав і настоятелів Згромадження. І 7 жовтня 1995 року рішення про створення у Харкові жіночого кармелітського монастиря було затверджене.
Сьогодні монастир по вул. Інтернаціональній (навіть це відповідає складу спільноти сестер) лише розміром пригадує колишній гуртожиток, де чинилося чимало гріхів. Сам Господь відвідав і освятив це місце, пославши на нього своїх слугинь – мудрих дів, щоб вимолювали милосердя і благодать для України, особливо для Харківсько-Запорізької дієцезії.
На жаль, через карантинні обмеження, свято відзначалось скромно. Але усі бажаючи мали можливість взяти учать в урочистій Святій Месі завдяки прямому ефіру. Месу очолив правлячий єпископ Павло Гончарук у співслужінні з єпископом-ординарієм Одесько-Симферопольським Станіславом Широкорадюком, настоятелем парафії у Мерефі о. Рафаїлом Шкоповцем, деканом та настоятелем парафії Святого Сімейства о. Анатолієм Клаком та о. Войцехом Стасевічем, котрий служить у катедрі.
Із проповіддю до сестер звернувся єпископ Станіслав. Владика почав із подяки Богові за монастир і сестер. Він сказав, що зазвичай під час світських ювілеїв подається статистика, скільки і чого зроблено. Але як можна порахувати усі години адорацій, перелічити вимолені благодаті, назвати усіх, хто пройшов через цей монастир і отримав підтримку?! Далі єпископ Станіслав нагадав фрагмент з Книги Вихід, коли Мойсей молився за народ під час битви з амолікітянами. Поки руки пророка були підняти вгору, перемагали ізраїльтяни, коли ж вони опускались, вперед йшли нападники. Хтось мав підтримувати руки Мойсея. Це робили Аарон та Ор, і вибраний народ переміг. Подібною є місія сестер – молитись, як Мойсей, і підтримувати молитвою піднесені вгору руки священників. Наприкінці владика згадав теплими словами отця Юрія Зімінського МІС.
Перед благословенням єпископ Павло побажав сестрам, щоб їхні руки зажди були піднесені вгору у молитві, якої так потребує сьогодні наша дієцезія, де точиться війна, і ціла Україна.