24 лютого, перебуваючи у Варшаві, владика Станіслав Широкорадюк дав інтерв’ю Польській Католицькій Інформаційній Агенції (КАІ)
«Війна в Україні триває чотири роки. Люди вмирають щодня. Жахливо, що світ «звик», і багатьох більше не турбує те, що десь на Сході йдуть «якісь» бої», – говорить єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Харківсько-Запорізької єпархії в інтерв’ю KAI. Через територію цієї єпархії проходить лінія фронту.
Дорота Абдельмула (KAI): Владико, відвідуючи Харківсько-Запорізьку дієцезію рік тому, ми зустріли багатьох свідків війни, які говорили про постійні бої на фронтах і нестабільну повсякденність. Чи змінилася доля східних українців за останні 12 місяців?
Єпископ Станіслав Широкорадюк: В якомусь сенсі нічого не змінилося. Війна в Україні триває чотири роки. Люди вмирають щодня. Жахливо, що світ «звик», і багатьох більше не турбує те, що десь на Сході України йдуть «якісь» бої. А там регулярно тривають обстріли, і люди, які живуть поруч із лініями фронту, постійно страждають, тому що з цих областей зробили полігон. Російська сторона проводить там спеціальну підготовку, тестує нову зброю.
KAI: Повторю питання, яке вже лунало багато разів: чому все це відбувається?
– Це все робиться для того, щоб Україна не йшла в бік Європи чи в напрямку НАТО. Прагнення України були заблоковані. Ця перспектива ускладнює нашу ситуацію, і без допомоги міжнародної спільноти ми нічого не зробимо, а конфлікт на Сході України триватиме до тих пір, поки цього хоче Росія. Хіба що Україна відійде від Європи. А поки немає жодної надії на кінець цієї війни. Наша ситуація нагадує сценарії, що відбулись у Придністров’ї та Абхазії.
Крім того, ми страждаємо від корупції, яка в Україні не зменшується. Нам дуже шкода, що, незважаючи на те, що на Майдані загинуло багато людей, корупція, проти якої вони протестували, залишилася, і маємо далі з нею боротися.
KAI: У такому випадку чи відчувають українці, що міжнародна спільнота їх підтримує?
– Підтримка, яку ми отримали ще рік тому, була величезною. Тепер вона ослабла, між іншим тому, що бракує дій з боку України. Корупція завдає величезної шкоди нашій країні і послаблює допомогу інших країн. Наша політична сфера також не є вільна від провокацій і помилок, які також загострюють відносини з сусідами. Це все призводить до того, що підтримка європейських країн зменшується.
KAI: Як в цій ситуації діє Церква?
– Не зважаючи на труднощі, Церква і наша єпархія досягли певних успіхів. Маємо свободу, провадимо благодійну діяльність. Нещодавно під Харковом відкрили ще один будинок одинокої матері, де нині знаходяться 25 дітей з матерями, є дитячий садок. Бачимо, що цього все ще недостатньо, тому прагнемо заснувати ще одну філію. Такий інтерес з боку потребуючих є доказом того, що люди нам довіряють, жінки звертаються за допомогою, приходячи до нас, до Церкви. Колись про таке не можна було і мріяти.
Протягом декількох років ми також влаштовуємо гуртожитки для студентів (у Харкові у 69 вузах навчається близько 180 000 студентів). Також маємо центри соціальної допомоги, які тут дуже потрібні. Я радий бачити людей, які приходить до Католицької церкви також для того, щоб чогось навчитися. Ми працюємо з університетами, у нас є група професорів, які запрошують нас на зустрічі зі студентами в університетах та скеровують до нас молодь. Ця співпраця дуже важлива для всіх.
KAI: Чи надається допомога жертвам війни завдяки сприянню церковних структур?
– Так, слід сказати, що у нашій Церкві є вірні друзі, які завжди нам допомагають, і без яких ми нічого б не змогли зробити. Катехитичні центри та центри допомоги ми будуємо власне завдяки такій підтримці, яка надходить незалежно від політичної ситуації, тому що Церква завжди вірно несе допомогу.
KAI: Чи збільшується кількість тих, хто просить про допомогу?
– У минулому році кількість мігрантів у Харкові не збільшилася, але збільшилася чисельність людей в Церкві: більше дітей, більше молоді. У будинку курії я залишив тільки дві кімнати для співробітників, а решту відвів для зустрічей і катехізації. У неділі всі приміщення зайняті. Це хороший знак.
Також домініканці у Харкові почали читати лекції в рамках «Школи віри». У цю школу приходять 50-60 осіб, які хочуть слухати, розуміти, відкривати для себе Церкву. Вони бажають дізнатись елементарні істини віри, щоб воістину увірувати в Бога і дійсно жити за вірою. Наша Церква оживає, і допомагають у цьому молодь і студенти.
KAI: У жовтні в Римі буде проходити Синод єпископів, присвячений молоді та розпізнаванню покликання. Про який досвід української молоді з цього приводу Ви хотіли б розповісти?
– Наша молодь – це нове покоління, яке черпає з віри справжню радість. Цих юнаків і дівчат не навчали вірі батьки, які часто є атеїстами. Ці молоді люди – апостоли віри в своїх сім’ях, вони допомагають пізнавати Бога своїм батькам і рідним. Багато хто з цих батьків згодом прийшли до Церкви завдяки своїм дітям. У нас дійсно апостольська молодь. Папа Франциск говорить, що ми маємо жити радістю віри, і наша молодь саме так і живе.
Молоді українці сумують за стабільним майбутнім. Бо сьогодні багато молодих людей націлені на те, щоб закінчити навчання і виїхати за кордон. Це значить, що Україна не дає їм відповідних професійних перспектив. Вони мріють про те, щоб знайти гідну роботу в своїй країні, щоб їх цінували, щоб вони були потрібні, щоб тут знайти радість і працювати на благо своєї країні. Вони мріють, щоб знайти в Україні хоча б те, що знаходять в Польщі.
KAI: Дякую за бесіду.